Вони без угаву розважались і в Лондоні, і в їхньому заміському будинку поблизу Волтем Еббі. Родина Леслі була дуже популярна. Королева відзначила Кат своїм схваленням під час їхньої третьої появи при дворі. Елізабет, яка зневажала вродливих і пустих, легковажних жінок, звернулася до молодої графині:
— Як я розумію, ви здобули освіту?
— Так, ваша величносте. Моя прабабуся вважала, що жінка має бути освічена. Усім її спадкоємицям дають можливість навчатися. Хтось нею користується, а хтось — ні. Хоча, звісно, я не мала таких безмежних можливостей, які має ваша величність.
— Ви знаєте математику?
— Трохи, ваша величносте.
— Музику?
Кат кивнула.
— Мови?
— Так, мадам.
— Які мови?
— Добре володію французькою, гельською та латиною. Трохи фламандською, італійською, німецькою, іспанською та грецькою.
Королева кивнула й раптом запитала щось фламандською, перейшовши посеред речення на латину. Кат почала відповідати французькою, провадила далі грецькою, а скінчила іспанською. Королева захоплено розсміялась і вщипнула Кат за щічку. Репутацію Ґленкірків було забезпечено.
— Люба моя, ти зухвала кокетка, — сказала Елізабет. — Не знаю чому, але ти мені подобаєшся!
В Англії Кат заприязнилася з жінкою, яка стала їй близькою подругою, першою, що була не з її власної родини. Вродлива графиня Лестера Летіс Ноліс була старша за Кат. Два роки тому вона таємно вийшла заміж за дорогоцінного Робіна королеви. Через півроку їхню таємницю розкрили, і кузині Елізабет Летіс тільки тепер дозволено було повернутися до двору. Весь цей час вона була в глибокій опалі.
Вона досі залишалася вкрай обережною, і заміський будинок Леслі був одним із небагатьох місць, де Летіс та її чоловік могли зустрічатися, не ображаючи королеву. Кат щедро виділила їм кімнати, щоб усамітнитися. Королева, лютуючи з ревнощів, не дозволяла їм такого.
Патрикові справи вповільнувалися, бо поблизу порту неможливо було знайти склад для продажу. Зате Елі Кіра купив для них чудову ділянку землі біля річки. Розпочалися торги серед будівельників Лондона за будівництво двох складів і прилеглих портів для їхнього обслуговування. Патрик мусив залишатися в Лондоні наглядати за втіленням його намірів.
Меґ же, досхочу надивившись на Лондон, вирішила повернутися додому, у Ґленкірк.
Патрик спорядив половину своїх озброєних людей на чолі з вірним Коналлом супроводити його матір додому. Кат зажадала, щоб ті привезли в Лондон Джеммі, бо повернутися додому вони з Патриком зможуть не раніш як улітку. Граф не дозволив і сказав, що вона, якщо хоче, може повернутися додому з його матір’ю.
— І залишити тебе, моя бджілко, серед усіх цих англійських троянд? Я так не думаю, мілорде!
— Ревнуєш, люба? — піддражнив він її.
— Тебе? До твоїх шанувальниць? — відповіла вона ніжно. — Я не більше ревную вас до ваших шанувальниць, мілорде, ніж ви мене — до моїх шанувальників. — Її пречудові очі та вуста глузували з нього, і Патрик подумав, як йому пощастило, що вона в нього є. Він зловив її руками й міцно поцілував. Притискаючись до чоловіка, Кат відповіла на поцілунок із такою самою пристрастю, думаючи, що, якби вона коли-небудь побачила, як він любиться з іншою жінкою, то вбила б його. Якби граф прочитав її думки, то був би влещений. Він ненавидів тих придворних джентльменів, що ласо поглядали на дружину. Утім, за кілька місяців вони мали вирушити додому.
Та не так сталося, як гадалося. По Різдві в Кат стався викидень дитини, яка нещодавно зародилася в ній. Спустошена цим горем, вона геть підупала на силі. Катріона весь час плакала, майже нічого не їла й дуже погано спала. Вона ні з ким не бачилася. Навіть Летіс не приймала в себе. Нарешті Еллен звернулася до Патрика.
— їй допоможе тільки одне. Ви маєте привезти до неї Джеммі.
— Господи, жінко! — розлютився граф. — Нині середина січня, на півночі все засипано снігом. Коналл щойно повернувся!
— От його й пошліть. Він сам дістанеться туди швидше й спокійно привезе Саллі з дитиною. Господи, друже мій! Саллі зростала поблизу кордону. Вона тримається в сідлі, як кавалерист, навіть із дитям. Відішліть гінця просто сьогодні, поперед Коналла. Г’ю зможе супроводити Саллі з дитиною на південь, аж до Единбурга.
Патрикові це не подобалося, але він учинив так, як пропонувала Еллен. Коли Коналл вирушив у дорогу, граф розповів своїй дружині про цю задумку. Кат одразу ж полегшало. Вона почала їсти. Коли її син приїхав за три з половиною тижні, вона була майже такою, як і раніше. Катріона вкривала здивованого хлопчика поцілунками, поки він не почав пручатися, протестуючи: