— Мамо, досить!
Потім погода погіршилася, сніги мели й мели. Робота на складах і доках зупинилася до весняної розталі. А на початку літа в Лондон прийшла чума, і Леслі разом зі слугами втекли за місто. Коли стало досить безпечно, щоб повернутися, знову настала осінь, і їм довелося провести ще одну зиму в Англії.
Навесні 1582 року Кат зрозуміла, що вагітна. Вони залишалися в Англії до народження дитини 7 вересня. Елізабет Леслі, названа на честь королеви, народилася на сорок дев’ятий день народження її величності. Коли через чотири дні дівчинку хрестили, королева наполягла на тому, щоб стати хрещеною матір’ю. Зляканий католицький священик не наважився відмовити королеві. Дитина дістала від хрещеної десяток срібних келихів, інкрустованих аквамаринами, на яких були вигравіювані щити з гербами Леслі.
Маленька Бесс народилася в заміському будинку. Через місяць, навіть не побачивши Лондона, вона вирушила додому в Шотландію зі своїми батьками та майже п’ятирічним братом, який їхав на північ на своєму поні.
За місяць вони перетнули кордон. Був початок листопада, але погода того дня була гарна. Кат і Патрик, що їхали попереду всього причету, зупинилися на верхів’ї пагорба. Берези здавалися золотішими, а сосни — зеленішими, ніж будь-де на землі. Унизу в тьмяному пурпуровому вечірньому мареві мерехтіла долина. На заході був Ермітаж — оселя графів Босвеллів. Попереду лежав Джедбург, де вони мали провести цю ніч.
— Боже мій! — мовив Патрик. — Це мені здається чи тут навіть повітря пахне солодше?
Кат кивнула та всміхнулася йому. їй сподобалася поїздка, але обличчя її випромінювало радість від повернення додому, до Шотландії.
— Майже вдома, люба моя, — промовив граф. — Якщо погода протримається, ми доберемося до Ґленкірка за десять днів. — Він простягнув руку. Вона знов усміхнулась і взялася за неї. «Боже мій, — подумав він, — як вона змінилася! Я взяв до Англії дівчинку, а назад привіз жінку — справжню красуню!»
— Ти шкодуватимеш, що будеш далеко від Лондона й від двору? — запитав він.
— Ні, Патрику. Я занадто рада тому, що я вдома.
— У Ґленкірку вже буде не так весело після Лондона.
— Але ж, Патрику! Є ще Единбург, а королю наступного року вийде сімнадцять, і він, звичайно ж, найближчим часом прийде до влади. Коли він одружиться, у нас буде свій власний двір.
— Мадам! — заволав він. — Я ж казав тобі, що ми не будемо зв’язуватися зі Стюартами! їм не можна довіряти, вони в боргах, мов у реп’яхах! Нам це все не потрібно, навіть не проси мене про це.
Куточки її прегарного ротика піднялися в невимовно пустотливій усмішці.
— Коли король посяде трон, Патрику, я поїду до двору! Поїдеш ти зі мною чи ні — тобі вирішувати. Нагадаю вам, найдорожчий мілорде, що будинок Ґленкірків належить мені. Я вмеблювала його своїм особистим коштом не для того, щоб жити там місяць на рік чи й на два роки, так, як хочеш ти. І не для того, щоб у тебе було місце для побачень, доки я сидітиму вдома, у Ґленкірку. Адам пообіцяв Фіоні, що вона ввійде до двору Джеймі, і ти не можеш позбавити мене цього!
Сказавши це, вона підострожила Бану й помчала вниз, у пурпурову долину.
Граф Ґленкірка стиснув острогами й свого коня і чвалом поскакав за своєю вродливою норовливою дружиною.
Частина II
Король
Розділ 14
Шостий король Шотландії Джеймс Стюарт споглядав танець придворних, напівлежачи на своєму троні. Він особливо уважно спостерігав за однією леді — графинею Ґленкірка Катріоною Леслі. Її партнером був далекий родич короля Патрик Леслі, граф Ґленкірка. Катріона Леслі була найвродливіша жінка при Джеймсовому дворі. Вона також мала славу найдоброчеснішої. Це була прикрість, бо король жадав її. А Джеймс Стюарт так чи інак завжди мав те, чого хотів.
Джеймс Стюарт не знав своєї матері, яка кинула його, коли втекла до Англії. Його виховувала зграйка аристократів-протестантів, які ворогували між собою та для яких він був лише іграшка, щоб задовольняти власні амбіції. Вони були впевнені, що завдяки їм він зненавидів свою матір. Одначе тут їх перехитрила його старенька няня.
Няня обожнювала Марі Стюарт, і коли Джеймсів гувернер говорив уїдливо про нещасну ув’язнену королеву, няня заперечувала його слова, розповідаючи свою власну версію того, що сталося. Дитині вдавалося жити цілком спокійно, адже її розповіді більше скидалися на правду, ніж історії гувернера. Хлопчик розпитував стареньку про справи своєї матері й у відповідь чув лише, що жінки бувають слабкими, коли йдеться про чоловіків. Він не розумів цього, доки йому не зрівнялося чотирнадцять.