Хихикаючи, дві фрейліни поквапилися до своєї господині. У вирі тріпотливих спідниць королева Анна та її дівчата вийшли із зали, оточені увагою гурту юнаків. У безпеці королівських покоїв вони вибухнули шаленим сміхом. Двадцятичотирирічна графиня Олафсон, найстарша з королевиних фрейлін, намагалася закликати їх до якогось порядку.
— Леді! Леді! Його величність ось-ось буде тут, у нас багато роботи. Карен, ти чергуй за дверима, скажеш нам, коли з’явиться король. Інго та Ольго, потурбуйтеся про ліжко. Марґарет і Крістіно, ви удвох допоможіть мені роздягати її величність.
Вони поспіхом готували кімнату й молоду королеву для її нетерплячого нареченого. Запашні простирадла підігріли, королеву роздягнули й вбрали в пречудову білу шовкову нічну сорочку, гаптовану срібними та золотими нитками. Доки Марґарет і Крістіна складали весільну сукню королеви, графиня Олафсон посадовила дівчину й розчісувала її довге світло-жовте волосся.
Раптом у кімнату ввірвалася леді Карен.
— Ваша величносте, вони йдуть! Король зі своїми чоловіками вже йде!
Королеву квапливо уклали в ліжко. Вона сиділа, спиною спираючись на пухкі подушки, з розпущеним світлим волоссям, почервоніла й трохи налякана. Двері розчинилися, і короля чи то заштовхнули, чи то занесли в кімнату шалені шотландські й данські дворяни.
— Ваше величносте, його величність! — проголосив п’яний лорд Ґрей.
— Погляньте, панове, — переможно мовив Джеймс Стюарт. — Моя солоденька Енні чекає на мене в нашому ліжку, як і слід гарній дружині! Хіба це не віщує нам щасливого шлюбу?
Королевині леді захихотіли, і джентльмени м’яко заштовхали короля за ширму, де роздягли його й вбрали в шовкову нічну сорочку. Вони відвели його до ліжка, і він сидів поруч із молодою королевою, доки слуга приніс вина для всього гурту й за здоров’я їхніх величностей випили зі срібних келихів. Зрештою з нескінченними добродушними жартами й сміхом придворні залишили Джеймса та Анну насолоджуватись одне одним.
Коли запала тиша, король повернувся до дружини й сказав:
— Тепер, мадам, я чекаю від тебе поцілунку, про який прохав понад три тижні тому.
Анна сором’язливо підняла цнотливі губи назустріч своєму чоловікові. Накривши їх своїми губами, він поступово ставав усе наполегливішим, штовхаючи її спиною на подушки. Джеймс розстебнув її нічну сорочку й пожадливо смакував свіжим, незайманим тілом, що належало йому одному. Королева щось заперечно бурмотіла, доки він цілував і пестив її. Його бажання зростало, а Анна тим часом лежала, поступлива, тихо, заплющивши блакитні очі.
Насправді їй подобалося те, що робив із нею Джеймс, і те приємне поколювання, що пробігало по тілу вгору та вниз, і тріпотіння всередині. Вона замислилася, чи може сама щось зробити, щоб Джеймс почувався так само добре, як почувалася вона. Анна вирішила запитати його про це пізніше, коли вони краще познайомляться.
Посадивши її, король через голову стягнув із неї нічну сорочку й жбурнув на підлогу. Потому підвівся й скинув своє вбрання також. Аннині очі вражено розширилися. Між ногами чоловіка були пасма рудуватого хутра, а посеред цього хутра стирчала величезна жива булава, що, похитуючись угору та вниз, націлювалася просто на неї. Заверещавши, королева затулила очі руками й відскочила.
Джеймс, здавалося, здивувався.
— Анно, я ж іще не встромив його в тебе, любове моя.
— Устромити це в мене? — здригнулася вона. — Навіщо?
Джеймс здавався трохи роздратованим.
— Хіба тобі ніхто не розповідав про подружні обов’язки, Енні?
— Мені казали, що я повинна в усьому підкорятися своєму лордові, — прошепотіла вона.
Король зітхнув із полегшенням.
— Це правильно, кохана. Ти повинна підкорятися мені в усьому. Поглянь-но, оце, — сказав він, схопившись за свій прутень, — мій чоловічий орган, а між твоїми ногами є маленька солоденька дірочка, куди я його вставлю. Тобі це сподобається, Енні, я обіцяю. Це насправді приємно. — Король іще не мав справи з незайманками, але бажання палало в ньому, і він не дозволив би цій дурній дівці відмовити йому.
— А мені буде боляче? — запитала вона його, бо десь у туманних закапелках пам'яті сплила розмова її старших сестер, і було там щось таке, чого вона зараз не могла достеменно згадати.
— Буде, — відповів він, ніби так і треба, — але тільки першого разу, любенька.
— Ні, — сказала вона. — Мені не подобається, коли боляче, і я не хочу, щоб ти пхав у мене цю гидоту. — Анна здригнулася, указуючи на нього.
Джеймс зовсім розгубився.