— Радий був допомогти, — відповів Босвелл, — але я не просто так перервав ваші любощі. Королева шукає тебе, Кат. Краще поквапитися, люба моя. Якась халепа з розірваною спідницею чи щось таке, і тільки леді Леслі може всьому зарадити.
Зітхнувши, Кат швидко поцілувала чоловіка. Скрививши Босвеллові гримаску зі зморщеним носом, вона підібрала спідниці й побігла. Чоловіки вдвох засміялися, а потім Френсіс Гепберн серйозно промовив до графа Ґленкірка:
— Якби вона була моєю дружиною, Леслі, я тримав би її подалі від Стюартів та їхнього клятого двору. Забагато в ній спокуси.
— Таки так, — відповів Патрик, — вона теж хоче забратися звідси. Торік я не міг затягти її додому, а тепер раптово їй потрібно туди. Я не розумію цього, Босвелле, але я радий.
— То відвези її додому, друже! І якнайшвидше.
У Ґленкірка не було часу поміркувати над Френсісовими словами, бо двір перебував у невпинному русі. Через два дні після коронації Анна Данська офіційно в’їхала у свою столицю, в Единбург, щоб прийняти привітання дев’яти муз і чотирьох чеснот. Королівська процесія пройшла по Хай-стрит і зупинилася в Соборі Святого Джайлза, де королева та її придворні слухали довгу нудну проповідь.
Того вечора при дворі пройшло ще одне грандіозне свято, і Анну неабияк потішив театр масок, що оспівував принади весни. Кожна з придворних леді дістала свою роль. Вони були квітами, птахами, деревами, тваринами, силами природи й усім, що пов’язане з цією порою року. Єдиним чоловіком у цьому дійстві був граф Босвелл, ошатно вбраний у сріблясті та білі шати, який виконував роль веселого Північного Вітру. Босвелл, що навчався в Європі й провів удосталь часу при французькому та англійському дворах, цілком звик до подібних маскарадів і не бачив у них нічого ганебного для чоловіка.
Перед ним, Північним Вітром, стояло вкрай приємне завдання: проганяти Весну, яку грала сама королева, пурхаючи в рожевому та світло-зеленому вбранні вкупці зі своїми товаришками — легкими ніжними весняними істотами. Усе це супроводжувалося нескінченною біганиною та сміхом. Урешті Південний Вітер, що був у прозорому блідо-блакитному вбранні зі сріблястими блискітками, роль якого виконувала графиня Ґленкірк, переміг Північний Вітер.
Король до краю нудьгував під час цієї розваги, хоча й зауважив, що в Південного Вітру найгарніші цицьки, які йому доводилося бачити. Джеймсові такі розваги здавалися дурними. Королева ж, навпаки, була в захваті й дуже раділа такому успіху своїх власних зусиль. Молоді дворяни були задоволені, що нудні церковні співи та двір часів регентства й парубкування короля відходять у минуле.
Тієї ночі Кат і Патрик спали разом у своїй кімнаті. Даючи одне одному задоволення, вони намагалися зачати ще одну дитину, але це їм не вдалося. Минали тижні, і Катріону дедалі дужче ятрила лиха думка. Вона добре бачила, що свіжість юного кохання короля тьмяніла й у них із його легковажною дружиною немає нічого спільного, крім пристрасті до полювання. Усе частіше Кат ловила на собі погляд Джеймса Стюарта й лякалася його. Хоч як вона його ненавиділа, а все ж не могла йому відмовити. Він король!
Потім Патрик повідомив, що король доручив йому поїхати в Ермітаж разом із його господарем Френсісом Гепберном і підготувати його до святкування Дванадцятої ночі. Королева виявила бажання побачити славнозвісний прикордонний будинок Босвелла. Почувши від чоловіка цю новину, Кат поспішила до своєї господині.
— Ваша величносте, чи можу я поїхати з ними? — чарівливо вмовляла вона. — Що чоловіки можуть знати про жіночий затишок? Леді Босвелл ніколи не виїжджає з Крайтона, тож від неї буде мало користі.
Королева засміялася.
— Це просто щось неймовірне, як палко ви кохаєте свого чоловіка, люба моя Кат. Так, так! їдьте разом зі своїм красенем Ґленкірком.
He можна засуджувати таке бажання бути поряд із ним. Тепер, коли Крістіна видужала, я зможу кілька днів упоратися й без вас.
— Дякую вам, мадам, — мовила Кат, цілуючи руку королеви.
— Дякую вам, що так допомогли моїй подрузі дитинства, коли та занедужала, — багатозначно відповіла королева.
Кат зробила реверанс і вийшла. Залишившись наодинці, вона всміхнулася сама до себе. Ганебну історію леді Андерс вдалося втримати в таємниці. У жовтні шляхетна данка народила дочку. Дівчинку Енн Фітц-Леслі влаштували в гарну молоду селянську родину неподалік від міста. Королева віддячила графині Ґленкірка за таку щедрість, відпустивши її разом із чоловіком у справах короля.
Катріона й Патрик їхали разом із Френсісом Гепберном на чолі прикордонних вояків Босвелла. Вечір був ясний та холодний, із неба сяяли безліч зірок і яскравий місяць. Вони вирушили по обіді і їхали всю ніч, кілька разів зупиняючись, щоб зігрітися смаком міцного димного віскі в безіменних трактирах. Скрізь, де вони з’являлися, на графа Босвелла та його людей чекала тепла зустріч.