Щоранку й щовечора Кат молилася про те, щоб її чоловік якнайшвидше повернувся. Жодного дня не минало, щоб король не знайшов хоча б кілька хвилин, щоб залишитися з нею наодинці. Здавалося, що її ненависть лише посилює його задоволення.
Якось увечері, коли графиня роздягалася після вечірніх розваг, він з’явився в таємному проході. Вона стояла перед трюмо в самій білій шовковій спідниці, розчісуючи довге темно-золотаве волосся. Прослизнувши позаду неї, Джеймс однією рукою схопив її за талію, а другу поклав на округлі перса.
Кат утомлено заплющила очі, терпляче витримуючи його ненависну увагу. Вона вже усвідомлювала, що боротьба буде марною. Коли король уп’явся губами в м’яку плоть її шиї, до вух Кат долинув ледь чутний звук. Розплющивши очі, графиня побачила в трюмо відображення свого чоловіка. Його обличчя застигло від відчаю та болю.
Вона так і не згадала в наступні роки, вимовила його ім’я вголос чи просто беззвучно ворухнула губами. Однак цього було досить, щоб він прийшов до тями й проказав крижаним тоном:
— Прошу вашого вибачення, мадам. Я не знав, що ви тут розважаєтеся.
— Патрику! — вигукнула Кат. — Патрику будь ласка! — Вона вирвалася з обіймів короля й ступила кілька кроків до чоловіка.
Джеймс Стюарт дивився з-за її спини на графа Ґленкірка.
— Твоя дружина мені здається просто чарівною, кузене, і я вже якийсь час насолоджуюся її чарами. Ти хіба проти?
— Так, сір, — відповів граф, — я проти. Хоча це мені й не на користь, тим більше, що леді поводиться так слухняно. — Він повернувся до своєї дружини. — Сподіваюся, моя люба, ти одержала добру плату за свою чесноту?
— Та годі, кузене, — заспокійливо мовив король. — Не гнівайся на Кат. Вона просто чудово виконувала свій обов’язок перед королем. — Він переможно всміхнувся графові й, узявши за руку, повів його до передпокою. — Випиймо-но потрошку, Патрику. У твоєї дружини є просто на диво добре віскі.
Заціпеніла, Кат стала далі готуватися до сну. Вона була рада, що відпустила Еллі на цей вечір. Служниця б намагалася допомогти їй і лише погіршила б усе. Ногою відкинувши геть спідницю, вона натягла через голову шовкову сорочку й вляглася на своє ліжко. Із сусідньої кімнати до неї долинали тихий гомін голосів і дзвін кришталевих келихів.
Вона не пам’ятала, як заснула, коли раптом відчула ляпас по стегну й почула Патриків голос — від випитого язик у нього заплітався:
— Прокидайтеся, шановна повіє! До вас тут двоє відвідувачів! Розгнівана, вона схопилася на ноги.
— Ти п’яний! Ви обидва понапивалися! Забирайтеся з моєї спальні! Бачити жодного з вас не можу!
— Не такі вже ми п’яні, щоб не відтикати тебе! Еге, кузене Джеймі? — схопившись за ліф її нічної сорочки, Патрик розпанахав її до самісінького долу, зірвав із неї дві половини й пожбурив їх через усю кімнату. — Шуруй до ліжка, моя кохана доброчесна дружино, і розсувай ноги перед королем. Ти ж таке вже робила, і робила дуже добре — так стверджує наш кузен-король. — Він штовхнув її назад на ліжко, і не встигла вона заперечити, як король уже опинився на ній і, хоч би як вона намагалася звільнитися, оволодів її тілом.
Кат не була готова до такого силування, не бажала його. Для неї все це скидалося на віроломне зґвалтування. Вона несамовито пручалася під Джеймсом, лише посилюючи цим його бажання. Він швидко скінчив. Скотившись із неї, король промовив:
— Твоя черга, Патрику, — і незчулася вражена Кат, як ії чоловік видерся на неї й проштовхнувся глибоко всередину.
Вона почула свій власний крик.
Її стегна були липкі від сімені іншого чоловіка, і все ж він узяв її. Обурена, вона як могла пручалася, проте від удару в обличчя знепритомніла. Усю ніч вони по черзі ґвалтували її та пили її віскі, доки нарешті в найтемнішу нічну годину, перед світанком, п’яний Джеймс Стюарт не повернувся до своєї кімнати крізь таємний прохід, а п’янючий граф Ґленкірка не впав у глибокий сон.
Спершу Кат лежала тихесенько, побоюючись розбудити його. Потім, переконавшись, що він таки справді заснув, вона поволі виповзла з ліжка. Тихо, пересилюючи біль, вона перетнула кімнату, поворушила вугілля й, додавши трохи дров, нагріла над вогнищем підвісний чайник. Далі налила води в невеликий глечик, узяла шматок мила та грубу лляну тканину й стала розтирати себе так, неначе намагалася здерти шкіру. Після цього витягла з валізи біля ліжка вовняні бриджі, шовкову сорочку для верхової їзди й картатий камзол. Одягнувшись і взувши чоботи, вона взяла хутряну накидку та мовчки вийшла з кімнати.