Граф Босвелл глибоко закохався вперше в житті. І хоча розумів, що цьому коханню може прийти край, він вирішив насолоджуватися ним, хоч би скільки часу їм судилося провести разом. Френсіс Гепберн милувався її красою, але якби Катріона Леслі була найогиднішою з жінок, він би все одно любив її. Будучи освіченою жінкою, вона, на відміну від його такої далекої дружини, могла побалакати з чоловіком на будь-які теми. Ще важливішим було її вміння слухати: вона мала чарівливу здатність переконувати чоловіка, що все, що він говорить — навіть найбанальніші речі — насправді страшенно цікаво. Ласкава й добродушна, Катріона мала неабияке почуття гумору — таке саме, як і в нього. І врода її була просто додатком до всього цього.
Напровесні Босвелл, повернувшись із набігу в Англію, привіз із собою довгий витончений ланцюжок, цяцькований крихітними топазами, кольори яких мінилися від блідо-золотого до глибокого темно-коричневого. Він накинув його їй на голову й ласкаво промовив:
— Тепер ти справжня жінка прикордонника. Твій чоловік повернувся зі здобиччю для тебе.
Вона лукаво всміхнулася до нього.
— З чиєї ж гарненької шийки ти його зняв?
Він усміхнувся їй у відповідь.
— Якщо тобі конче треба це знати, я звільнив від його ваги надто вже навантаженого ювеліра, якому не пощастило здибатися нам. — Він глянув на неї зверху вниз і, не знайшовши сили стриматися, пригорнув її до себе та спрагло поцілував. Кат затремтіла, але обхопила його голову й міцно поцілувала графа у відповідь.
Блакитні очі Френсіса Гепберна серйозно зазирнули в її листяно-зелені. Катріона стояла босоніж, навшпиньках, руками обвиваючи його шию. Його пальці обережними рухами розстебнули її халат, опустили її руки та скинули те вбрання — вона залишилася гола. Узявши її обличчя у свої долоні, він нахилився й ніжно поцілував її. Потому губами став лагідно торкатися жіночих повік, щік, шиї.
Його тонкі руки скуйовдили її медової барви волосся, а потім опустилися їй на плечі. Його рот посунувся вниз, до її м’яких персів. Він опустився навколішки й губами став намацувати стежину до її пупка, а потім — і до крихітної родимки.
Усе тіло Кат тріпотіло, ноги в неї підігнулися, вона також опустилася навколішки, і їхні губи зустрілися. Босвелл був страшенно збентежений.
— Кохана моя, скажи мені «так» або «ні»! Але скажи зараз, — хрипко прошепотів він, — бо я кажу тобі всю правду, моя солодка Катріоно. Я хочу тебе так, як зроду не хотів жодну жінку! Але я хочу тебе, а не твою тінь!
— Босвелле, — тихо прошепотіла вона, і він побачив, що обличчя в неї сяє. — Босвелле! Я відчуваю! Відчуваю! О, лорде мій! Я шаленію, так тебе хочу.
Він потягнув її донизу, на хутряний килимок. Вогонь потріскував, кидаючи на них тіні. Френсіс випростався над нею, щоб роздягнутися. Вона підбадьорливо усміхнулася йому. Він був першим чоловіком у її житті, якого вона обрала сама. Нареченого обрала для неїїї прабабуся, а король силував її. Проте вона обрала Френсіса Гепберна. І відчайдушно жадала його.
Опустившись навколішки, він ніжно перевернув графиню долічерева й поцілував її в потилицю. Його губи рухалися вниз, до плечей, і далі блукали по її спині. Граф був неймовірно ніжний, і вона в захваті трепетала.
Поклавши її на спину, він став пестити її пречудові перса. Вони наливалися від його ніжних дотиків, рожеві соски твердішали, загострювалися. Він зарився обличчям у западинку між них, його губи обпікали її шкіру. Кат тихенько застогнала. Босвелл полегшено всміхнувся. Її голова відкинулася назад, очі заплющилися. Вона дихала швидко, уривчасто.
У своїх подорожах Френсіс Гепберн чимало кохався й навчався в багатьох жінок. Тепер він використовував усю свою майстерність задля єдиної жінки, яку по-справжньому полюбив, понад усе жадаючи продовжити її задоволення.
Цілуючи її м’які груди, він відчув, як її серце шалено калатає під його губами. Він зловив зубами спокусливий сосок і ніжно прикусив його. Вона знову застогнала, і її стегна почали свій рух у ритмі любові. Його губи не спинялися.
— Френсісе! — закричала вона. — Боже мій, Френсісе! Я ж збожеволію через тебе!