Але хутко вони дізналися, що Кат у Сайтені не було. Не ховалася вона й у старої Рут у Кренноґу. У них закінчилися всі можливі припущення, і наступними днями вони розпитали ще й родину Кіра в Единбурзі. Кат не знімала нічого зі своїх величезних рахунків ані особисто, ані через посередника. Графові Ґленкірка ставало страшно. Його дружина зникла понад місяць тому без жодного сліду й без коштів на прожиття. Були тільки дві можливі відповіді. Або хтось ховав Кат, — а їм не спадав на думку ніхто, з ким би вона могла приятелювати, — або вона вже мертва.
Розділ 24
Френсіс Гепберн прокинувся вдосвіта й непорушно лежав кілька хвилин, насолоджуючись тишею, яка передувала співу птахів. Обережно повернувшись, він подивився на Кат. Графиня лежала, згорнувшись у клубочок, мов маленька дитина. Уві сні вона здавалася такою невинною.
Аж ось вона прокинулася, розплющила зелені очі та потягнулася.
— Доброго ранку, мілорде, — усміхнулася вона йому.
Він усміхнувся у відповідь, думаючи про те, як хотів би просто зараз любитися з нею.
— Сьогодні, Кат, я приготував для тебе сюрприз. Я запрошую тебе на прогулянку верхи.
В її очах промайнув переляк.
— Патрик, — вимовила вона.
— Патрик, люба моя, урешті-решт тебе знайде, але мине ще чимало часу, доки до нього дійдуть чутки, а потім я обіцяю захищати тебе. Та й розповісти йому щось зможе лише той, хто про тебе знає, а мої люди віддані мені. Навіть якби вони побачили, як ти гольцем роз’їжджаєш по всьому графству, усе одно нікому б у цьому не призналися.
Вона розсміялася.
— Добре, мій коханий, але мені знадобиться свіжий одяг. Моє все зношене, і я не хочу осоромити тебе.
— Зазирни до скрині біля дверей. Я привіз дещо зі свого останнього набігу.
Катріона була в захваті, знайшовши серед Босвеллових трофеїв шовкову білизну, кілька зелених бриджів із добре пряденої чистої вовни та півдесятка кремових шовкових сорочок із перламутровими ґудзиками. Був там і м’який коричневий шкіряний камзол із дрібними застібками з полірованого оленячого рога, оздобленими сріблом, а також широкий коричневий шкіряний пояс зі срібною пряжкою, цяцькованою топазами. За якусь хвилину Кат збагнула, що він замовив це вбрання саме для неї. Вона підвелася та, обернувшись, ніжно промовила:
— Ти такий добрий до мене, Босвелле. Спасибі тобі.
Він устав із ліжка.
— Я принесу тобі води, щоб помитися, — відповів він низьким голосом.
Вона перегородила йому дорогу. Ставши навшпиньки, обвила руками його шию й поцілувала. Босвеллові руки стали гладити її довгу спину та м'які, шовковисті сідниці.
— Господи, ах ти ж відьма! Не спокушай мене зараз!
Але нестримна жага вже опанувала його. Граф підхопив її на руки й поклав назад на ліжко. Його губи знову намацали жіночі вуста, його тіло ніжно оволоділо її тілом. Вона щасливо зітхнула, і Френсіс Гепберн тихо засміявся.
— Маленька відьмочко! Чом я ніяк не можу насититися тобою?
— А я — тобою, мій коханий, — пробурмотіла вона.
Потім вони заснули, а коли сонце підбилося вже височенько, знову прокинулися. Граф приніс води, і вони помилися. Підійшовши до маленької скрині, Кат узяла мереживну спідню білизну, сорочку, бриджі, жилет і пояс. Одягнувшись, вона завважила, що й Босвелл убраний відповідно. Графиня пов’язала волосся зеленою оксамитовою стрічкою, і Френсіс, усміхаючись, надів на її золотаву голову картатий гепбернський капелюшок.
— Тобі, кохана, знадобляться нові черевики. — Він занурився майже до дна скрині й витягнув пару чобіт, м’яких, немов вершки. — Іще є кілька шовкових мереживних нічних сорочок.
— Як ти це зробив, Френсісе? Як? — Вона натягнула чоботи.
— Я ж граф-чарівник, невже забула?
Сміючись, вони спустилися сходами й вийшли з хатини. Гнідий мерин Орел і великий темно-рудий Босвеллів жеребець Валентайн чекали на них. Закохані провели день, катаючись по Нортумбрійських пагорбах, що розмежовували Шотландію з Англією. Коли їх наздогнав голод, вони зупинилися в невеликому будиночку. Босвелла та його леді тепло привітали. Вони насолоджувалися чорним хлібом, теплим, щойно з печі, зі свіжим солодким вершковим маслом, запеченим кроликом і жовтневим коричневим елем.
— Ви тут на кордоні добре харчуєтеся, — завважила Кат до господині дому. У неї було на диво знайоме обличчя.
— Мій батько був останній граф Джеймс Гепберн, — засміялася жінка, яку Босвелл називав Меґґі. — Кузен Френсіс слідкує, щоб про нас добре піклувалися, еге ж, любий?