Граф усміхнувся до Меґґі.
— Слідкую, хоча виконати зобов’язання дядька Джеймса — нелегка річ.
— Та ще й ускладнена, — кинула вона у відповідь, — твоїм бажанням перевершити його.
Кузени засміялися. Відтак Френсіс поцілував Меґґі в щоку і, допомігши Кат піднятися в сідло, скочив на Валентайна. Вони вирушили назад через пагорби, хоча Босвелл не мав наміру їхати до своєї хатини.
— Я хочу поїхати в Ермітаж, — тихо сказав він. — Це мій дім, і я хочу бачити тебе в ньому. Поїдеш зі мною?
— Так, Френсісе, — відповіла вона йому. — Я не соромлюся бути твоєю жінкою.
— Я не вважаю тебе просто своєю жінкою, Кат. Я вважаю тебе своєю дружиною… можливо, не в очах старої та нової церков, і навіть не в очах наших ближніх. Але Господь створив нас одне для одного, і я збираюся прожити життя поряд із тобою, люба моя.
Вони гордо в’їхали в Ермітаж разом, і Кат зрозуміла, що тут сподівалися її приїзду й готувалися до нього. На неї чекала кімната графині Босвелл, що примикала до графової спальні. Її переобладнали, на вікна повісили оксамитові портьєри, над ліжком — балдахін глибокого блакитного кольору, на якому були вишиті золотом гепбернські леви, а саме ліжко заслали простирадлами.
— У цих кімнатах ніхто не жив, відколи померла графова мати леді Джанет, — пояснила юна покоївка на ім’я Нелл. — А перед тим тут зупинялася королева Марі! Який же гармидер здійняв граф, міледі, щоб підготувати для вас ці покої! Він попередив економку, що взагалі не впевнений, чи ви приїдете, але на випадок, якщо приїдете, він хотів зробити ці кімнати свіжими й затишними. Одне лиш укривало десятеро жінок вишивали дванадцять днів!
— А як же леді Марґарет? — запитала Кат. — Вона не оселяється тут, коли живе в Ермітажі?
— Ні, — відповіла Нелл. — Її світлість узагалі не приїжджає до Ермітажу. Вона його не любить. їй страшно перебувати так близько до кордону. Першим чоловіком її світлості був Скотт із Баклю, це тут неподалік. Леді кілька разів пережила набіги, і це її дуже настрашило. Коли вона брала шлюб із графом, то казала, що ніколи не поїде сюди, їй більше до вподоби Крайтон, — аж раптом, засоромившись своєї балакучості, вона мовила: — Ви, либонь, хочете помитися після довгої подорожі. Я скажу, щоб вам принесли ванну сюди.
Нелл швидко вибігла, а графиня Ґленкірка залишилася захоплено оглядати свою спальню. Це була квадратна обшита панелями кімната з двома великими вітражними вікнами ліворуч від того місця, де стояла Кат, кожне з яких — із вбудованим кріслом-підвіконням. На кожному сидінні лежала стебнована світло-блакитна оксамитова подушка. Обличчям графиня стояла до складеного з каменю великого каміна з різьбленим мармуровим облицюванням. За спиною відчинялися двері в передпокій, а ті, що були праворуч від неї, вели до Френсісової спальні.
Поліровану дубову підлогу вкривали товсті турецькі килими переважно синіх і золотистих тонів, подекуди з доважком рожевого. Меблів було не надто багато, як і заведено в шотландській господі. Поряд із дверима в передпокій здіймалася висока шафа, а навпроти вікон, коло самої стіни, стояло величезне ліжко з нічним столиком. Між вікнами на круглому полірованому столі сяяла сріблом овальна ваза з великим букетом коралово-рожевих зимових троянд. Біля каміна встановлено було два великі зручні крісла. По всій кімнаті стояло кілька простих стільців.
Припавши обличчям до троянд, Катріона вдихала їхній п’янкий аромат.
— З моїх теплиць, — із гордістю промовив Босвелл. Графиня повернулася. Очі в неї зволожилися, темно-золотаві вії позлипалися.
— Я повсякчас дякую тобі, Френсісе. І чомусь цього завжди здається мало.
— Серденько, ти подарувала мені перше справжнє щастя в житті. — Він підняв її на руки, і Кат відчула всю глибину любові в його серці, що шалено калатало біля її щоки.
Катріона Леслі більше не могла опиратися своїм почуттям. Вони накрили її величезною хвилею. Дивлячись на грубе вродливе обличчя Френсіса Гепберна, вона промовила:
— Я кохаю тебе, Босвелле! Нехай Господь помилує нас обох, але я кохаю вас, мілорде. Я краще помру, ніж розлучуся з тобою!
З могутніх графових грудей вирвався віддих полегшення, і, схилившись, він заволодів солодкими вустами, що тяглися до нього.
— Кат! Ох, Кат, — прошепотів він їй у губи. Його руки щільніше охопили її.
Цієї миті повернулася покоївка з іншими слугами. Вони несли високу дубову ванну й кілька казанів гарячої води. Босвелл відпустив Кат.
— Гадаю, ми можемо поїсти перед вогнем у передпокої. Там і побачимося, мадам.