— Досить добре, — відповіла вона. — Мій старший брат навчив мене.
Френсіс перевірив її і, задоволений, сказав:
— Ти впораєшся, — однак доручив Геркулесові ані на крок не відходити від Кат.
Відтоді разом із Босвеллом та його прикордонниками Катріона стала ходити в набіги, спершу вночі, а потім і вдень. Безстрашна, вона зі смаком, захоплено билася з англійцями, викликаючи подив у людей графа. Утім, графиня була добра до осіб її статі й ласкава до дітей. Незабаром поголос про неї став поширюватися все далі від кордонів, славили люди про красиву жінку, що їздить із Босвеллом та його людьми.
Якось з Единбурга на південь вирушив колишній Босвеллів товариш лорд Гоум. Його зацікавили ці чутки, і він бажав побачити все на власні очі. Гоум їхав сам. Він не хотів зайвих пліток серед слуг. Бралося вже надвечір, коли лорд наблизився до Ермітажу й зупинився на хвилину, щоб оглянути великий замок на відстані. Почувши стукіт копит позаду себе, він причаївся серед заростей дерев і став чекати. Гоум упізнав Босвеллового огира Валентайна, але кінь поряд із ним, гнідий із золотавим відблиском, був йому не знайомий. Двоє коней мчали просто до нього й зупинилися в траві зовсім неподалік від його укриття. Лордові було добре видно обличчя Босвелла, аж раптом він почув його вигук:
— Я переміг, мадам! Віддавайте свій борг!
Відповіддю на Босвеллові слова став ніжний сміх, і Гоум нетерпляче сіпнувся вперед, але жінка відвернулася, тож він не міг добре розгледіти її обличчя.
— То призначте свою ціну, мілорде! — вигукнула вона дзвінким голосом. Босвелл грайливо звів брову. Потягнувшись, він зняв жінку з коня.
— О, Френсісе! — Жінка знову засміялася. Руки Гепберна зімкнулися навколо неї. Лорд Гоум бачив лише її профіль, з якого нічого не міг утямити. Гоума вразив вираз ніжності та любові на обличчі його друга. Якусь мить помилувавшись своєю коханою, Босвелл мовив:
— Боже-світе, люба моя. Як же я тебе люблю! Гайда, їдьмо додому. Знову поскачеш наввипередки зі мною?
Він посадив її назад на коня. Гоум зробив іще одну відчайдушну спробу побачити жінчине обличчя, але вона повернулася спиною до нього.
— Якщо я виграю, Френсісе, вимагатиму більшу ціну, ніж один поцілунок! — Було чудово зрозуміло, що вона має на увазі, і Гоум трохи не захлинувся:
— Боже мій! Ото жінка!
Босвелл тихо засміявся й відповів:
— Якщо ви мене переможете, мадам, — і, ляснувши гнідого коня по крижах, щоб дати Кат фору, скочив на Валентайна та поскакав слідом за нею.
Лорд Гоум іще кілька хвилин залишався в схованці. Те, що він побачив, його вельми вразило. Він знав Френсіса Гепберна вже багато років. Свого часу вони навіть ворогували. Але юнацьке марнославство притишилось, і згодом вони стали друзями. Гоум ніколи не бачив, щоб Босвелл мав такий спокійний, умиротворений вигляд. Він доволі бахурував із цим чоловіком і добре знав, що Гепберн ніколи не сприймав серйозно жодної жінки, навіть своєї холодної, правильної графині. А проте цього разу Гоум був упевнений: господар Ермітажу ставиться до цієї жінки з усією серйозністю. Видершись на свого коня, Гоум попрямував пагорбами до великого замку. Тепер його цікавість справді розбурхалася.
У дворі лорда зустрів Геркулес Стюарт і, привітавши, забрав його коня.
— Піду покличу Френсіса. Він щойно приїхав і буде радий бачити тебе.
Лорд Гоум чекав у передпокої, усміхаючись до самого себе, гадаючи, хто переміг у перегонах. Раптом двері відчинились, і з’явився Босвелл. Він тепло потиснув Гоумові руку.
— Святий Боже, Сенді! Я радий тебе бачити! Що привело тебе до Ермітажу? — Кремезний граф клопотався коло графина та двох важких склянок.
— Цікавість, Френсісе. Цікавість привела мене сюди. В Единбурзі подейкують, що ти охороняєш кордони пліч-о-пліч із вродливою жінкою. Двір просто зачарований. А може, мені варто повернутися назад і сказати їм, що лорд Босвелл знову посміявся з них? Це, либонь, юнак у перуці, еге?
Босвелл простягнув Александерові Гоуму склянку свого димного віскі й ліниво всміхнувся.
— Хочеш, Сенді, з нею побачитися? Хочеш познайомитися з моєю леді? Я, до речі, прошу в Марґарет розлучення.
Брови Гоума звелися вгору.
— Я сказав Марґарет, що відпишу дітям усе, крім Ермітажу, — провадив далі Босвелл. — А в тебе які новини, Сенді?
Александер Гоум задумливо вдихнув запах віскі, а потім хильнув його.
— Чи правильно я розумію, що Френсіс Стюарт-Гепберн, чоловік, якого йменують некоронованим королем Шотландії, нарешті закохався?