Босвелл відповів не одразу. Він смикнув мотузочку дзвінка й наказав служникові, що з’явився на дзвін:
— Запитай міледі, чи приєднається вона до нас.
Чоловіки мовчки посиділи наступні кілька хвилин, аж ось двері відчинилися.
Босвелл кинувся назустріч чарівливій молодиці. Обійнявши її, він промовив:
— Сенді, дозволь відрекомендувати тобі Катріону, леді Леслі. Кат, це мій давній друг Сенді Гоум.
Лорд Гоум схилився над простягнутою йому тендітною рукою, а потім поглянув у найкрасивіші очі, які йому доводилося бачити. Його думки сплуталися, коли він почув її ім’я.
Кат усміхнулась і ніжно вивільнила руку з лордових долонь.
— Так, лорде Гоум. Я і є Катріона Леслі, та сама графиня Ґленкірка. І так, лорде Гоум, це мене називають доброчесною графинею.
Він почервонів.
— Мадам, я… — Гоум намагався дібрати слова.
Вона допомогла йому:
— Ви здивовані, мілорде, бачити мене тут. Френсіс може розповісти вам усю правду, якщо того забажає. А зараз я маю йти поговорити з економкою, щоб вона подбала про вас. — Графиня повернулася до Босвелла. — Я прослідкую, щоб вечерю подали в малій їдальні.
— Ти приєднаєшся до нас, Кат?
— Так. — Вона ще раз усміхнулася до лорда Гоума, потім повернулася й пішла.
— Боже мій, Босвелле! — вибухнув Александер Гоум. — Катріона Леслі! А Ґленкірк знає, де вона? Він пояснив, що вона поїхала додому доглядати хвору дитину, і він продав її посаду при дворі.
— Це добре, — сказав Босвелл. — Я не дозволю їй повернутися назад до двору. І відповім на твоє запитання, Сенді: ні, Ґленкірк не знає, де вона. Вона написала до свого дядька, абата Ґленкіркського монастиря, прохаючи його про розлучення.
— Як це все почалося? — запитав Гоум. — Ґленкірка та його дружину всі вважали щасливими. Хай тобі грець, Френсісе! Ти знову всіх надурив! Весь цей час ти доводив, що не спиш із нею! Яку дворі сміялися над вашими заявами про дружбу! Базікали, що Гепберн знайшов жінку, створену саме для нього, адже вона не розсуватиме ноги ані перед ним, ані перед кимось іншим, лише перед власним чоловіком. І весь цей час ти спав із нею! — Гоум ляснув себе по коліну й вибухнув сміхом.
Босвелл тихо промовив:
— Ні, Сенді. Усе почалося зовсім не так. Наповни знову склянку, чоловіче, і я розповім тобі всю правду.
Лорда Гоума не треба було довго припрошувати, адже Френсіс Гепберн готував найкраще віскі на кордоні, а може, і в усій Шотландії. Відкинувшись знову у своєму кріслі, гість слухав господареву розповідь спочатку здивовано, потім із дедалі більшим жахом і, нарешті, обурено.
— Хай Бог допоможе мені, — закінчив граф. — Я одразу ж покохав її, але й не сподівався забрати її в Ґленкірка. Бовдур заплішений, таку цінність викинути!
— Навіть якщо ви обойко дістанете свою свободу, — мовив тихо лорд Гоум, — Джеймс Стюарт нізащо не дозволить вам одружитися. Чорт би його забрав, Френсісе! Ти ж бо зростав якийсь час поряд із королівським дитям. Знаєш, яким мстивим він може бути. І ти навряд чи зможеш приховати своє розлучення з Анґусовою дочкою. А що ж із Ґленкірком? Коли він дізнається, що його дружина хоче одержати свободу й де вона є, граф негайно примчить із півночі, мов буря. Може, він і втратив розум у мить гніву, але бюся об заклад, що він і досі любить свою дружину й хоче повернути її.
— Вона не повернеться, — твердо сказав Босвелл, — і я б не дозволив їй. Послухай, Сенді. Ти знаєш, що мене називають некоронованим королем Шотландії. Мені не потрібен трон мого кузена, але Джеймі неможливо в цьому переконати. Коли ми з Кат одружимося, то проводитимемо якнайбільше часу в Італії. Я залишу собі лише Ермітаж, для сина, якого вона колись подарує мені. Таку ціну — вигнання з нашої любої вітчизни — ми з Кат сплатимо королю за наше щастя. А щодо графа Ґленкірка, він не заважатиме нам, інакше Кат погрозить розповісти, як усе було. Джеймі цього не допустить. Він-бо водночас король і голова церкви. Ах, Сенді! Я чекав на щастя все життя, і нарешті воно для мене настало! Я й не думав, що таке взагалі можливо.
Лорд Гоум похитав головою. Усе це було дуже просто. Занад то просто. Уболіваючи за Френсіса, він сподівався, що це йому таки вдасться. Босвелл завжди був нестримний. Великий розум, який набагато випереджав свій час, він постійно мусив захищатися від нападів усякої дрібноти. Кохання заспокоїло його. Він став тихішим, не таким вразливим.
Александер Гоум не знав про Катріону Леслі нічого, крім того, що славили про неї при дворі, але жінка, що змогла так вплинути на графа Босвелла, мала таки бути справжньою жінкою. Він усміхнувся: «Не взяв би тебе кат, Гепберне! Тобі таки поталанило. Яка он вона ще й красуня на додачу!» Гоум вирішив побути якийсь час в Ермітажі й дізнатися більше про графиню Ґленкірка.