— Ні, дядьку, вона пробачила мені, і саме тому те, що я зробив із нею, особливо жахає.
Чарльз Леслі зажадав пояснень. Вислухавши їх, він скипів гнівом.
— Дурень! Дурень ти безклепкий, зарозумілий! Як ти міг?! Не кажи більше нічого. Я не дозволю єдиній дочці моєї сестри повернутися до тебе!
Граф гарячково заперечив:
— Я не дам своєї згоди, доки не побалакаю з нею. Хто доставив цього листа?
— Слуга Кіра.
— Тоді я поїду в Единбург, щоб побачитися з Кіра, — сказав Патрик Леслі. — І я знайду Кат. Якщо після того, як поговорить зі мною, вона все ще хотітиме розлучення… тоді я дам свою згоду.
Граф Ґленкірка таємно поїхав до Единбурга. Він не хотів, щоб король дізнався про це. Джеймс дуже насторожено ставився до Леслі з Ґленкірка після тієї фатальної лютневої ночі. Граф пояснив своїй единбурзькій економці, що ніхто не має знати про його приїзд. Звична до дивочних вибриків Леслі, місіс Керр, по-змовницькому всміхнувшись, кивнула.
Далі Патрик попрямував до будинку Кіра в Ювелірному провулку. Обидва брати привітали його, і з настороженого співчуття в очах Бенджаміна він зрозумів, що старший Кіра здогадався про причину цих відвідин. Коли милі речі скінчились і Абнер Кіра пішов, Бенджамін із графом сіли перед вогнем.
— Ну, Бенджаміне, — мовив Ґленкірк, — де вона сховалася цього разу?
— Мілорде, — відповів Кіра, — моя родина слугує вашій із часів вашої прабабусі, але цю інформацію я розголошувати не можу.
Не можу навіть сказати вам, чи відомо мені, де перебуває її світлість. Я не маю права бути більше відданим вам, аніж їй.
Патрик очікував такої відповіді.
— Тоді чи зможете ви, Бенджаміне, передати повідомлення для її світлості?
— Гадаю, так, мілорде. Попрохати, щоб принесли пергамент і чорнило?
— Дякую вам, друже.
Принесли письмове приладдя, і Бенджамін Кіра залишив графа самого. Патрик посидів, замислившись, декілька хвилин. Урешті написав таке повідомлення: «Кат, я не дам тобі свободи, доки ти не поговориш зі мною віч-на-віч. Якщо після цього ти все ще хотітимеш розлучитися зі мною, я не стоятиму на твоєму шляху. Я скривдив тебе, але благаю мене вислухати. Я й досі кохаю тебе. Ґленкірк».
Він посипав пергамент піском, згорнув його, капнув воску й скріпив печаткою на своєму персні. Виходячи з кімнати, Патрик віддав сувій слузі, що чекав наказу.
— Віддаси це, хлопче, своєму господареві. Він знатиме, що з ним робити. Перекажи йому, що я буду у своєму будинку тут, у місті.
Через кілька хвилин Бенджамін Кіра передав пергамент посильному.
— Віднеси це леді Леслі в замок Ермітаж, — наказав він. — І прослідкуй, щоб за тобою не стежили.
Кат не хотіла бачити свого чоловіка, але Босвелл наполягав:
— Ти не можеш бути впевнена, що більше не кохаєш його, доки не скажеш цього, дивлячись йому просто в очі. Ти можеш зустрітися з ним у будинку Кіра. Зупинишся у своєї кузини Фіони. Я теж поїду в Единбург. Давно мав намір зробити щось із тими дурними звинуваченнями, буцім я застосовую чари проти короля. Тепер саме слушний час. До того ж Марґарет погодилася дати мені розлучення, то, мабуть, треба підписати якісь папери.
— Гадаєш, Джеймі знає про нас? — запитала вона.
— Ні. Ніхто не знає, крім Гоума. Ми приїдемо до міста таємно. Геркулес може поїхати з нами, і, коли ми дістанемося до Единбурга, він супроводжуватиме тебе аж до будинку твоєї кузини.
— А що, як ти знадобишся мені, Френсісе?
— Я знатиму про це, не бійся. Ми швидко завершимо наші справи й живі-здорові повернемося в Ермітаж — ти навіть озирнутися не встигнеш.
Приїхали вони до Единбурга й розсталися. Фіона Леслі рада була побачити свою кузину й з цікавості аж палала.
— Пообіцяй мені, — сказала Кат. — Пообіцяй, Фіоно, не говорити Патрикові, що я тут. Він зупинився в будинку Ґленкірків, і мені нікуди буде йти, якщо ти не прихистиш мене.
— Я 6 тобі пообіцяла, Кат, але Адам йому неодмінно розповість.
Коли її дівер повернувся додому, Кат заговорила до нього:
— Якщо ти скажеш Патрикові, що я тут, я розповім йому, що ти порадив мені спати з королем, — пригрозила вона.
— Я вже сам це йому розповів, — сказав Адам, потираючи щелепу.
— А про те, що ти запропонував Джеймі мене, коли король хотів твою дружину, ти йому розповідав?
— Це неправда! — заревів Адам.
— Неправда, але я скажу Ґленкіркові, що так воно й було, а Фіона це підтвердить, еге, кузино?
— Так, — ласкаво промовила Фіона, кинувши на чоловіка лукавий погляд димчато-сірих очей.