Адам Леслі звів руки до неба.
— Гаразд, сучки! Ви перемогли. Матимеш ти свій притулок, Кат. Либонь, коли Ґленкірк про це довідається, знов я дістану по щелепі.
Кат торкнулася руки свого дівера.
— Сідай, Адаме. І ти, Фіоно, теж. Я хочу серйозно побалакати з вами обома.
Вони посідали. Дивлячись на Фіону, Кат мовила:
— Адам, гадаю, розповів тобі, що Джеймс на деякий час затягнув мене в ліжко. — Фіона кивнула, і Кат провадила далі: — Коли Ґленкірк побачив короля коло мене, розлютився. Про те, що він зробив зі мною, я нізащо не говоритиму. Тепер я попрохала в графа розлучення, і він не дасть своєї згоди, доки я не поговорю з ним віч-на-віч. Я приїхала в Единбург лише для того, щоб зробити це.
— Де ти була всі ці останні місяці? — запитала Фіона.
Кат усміхнулася.
— Цього, кузино, я тобі не розповім.
Адам Леслі крекнув і встав, щоб налити собі вина. Якщо вона не збирається говорити, то й не скаже. Але Фіона відчула ніжність у кузининому голосі й, зачудована, подумала: «Боже мій! Вона закохалася! Вона закохана в іншого чоловіка!»
Фіоні страшенно хотілося дізнатися, хто ж він, коханець Кат, однак жоден чоловік за межами їхньої родини, з яким Кат товаришувала б, не спадав їй на гадку. Помітивши напружений погляд кузини, Кат розсміялася.
— Я розповім тобі, Фіоно, але не зараз.
Заскочена зненацька, Фіона засміялася у відповідь.
— Ти завжди була потайлива, — відповіла вона.
Наступного дня до Кіра прибув посильний. Графиня Ґленкірка повідомляла, що зустрінеться з чоловіком у їхньому будинку о першій годині пополудні, якщо Кіра надішлють графові повідомлення про цю зустріч.
Ґленкірк хутко з'явився. Він страшенно хотів побачити Кат, упевнений, що, коли все пояснить і вибачиться, їхнє відчуження лишиться в минулому. Граф доклав величезних зусиль, щоб мати якнайкращий вигляд. Молода служниця провела його до кімнати, де на нього чекала Кат, і вийшла, зачинивши за собою двері.
Графиня Ґленкірка була вдягнена в шовкову сукню темно-синьої барви з високим комірцем і сіро-бежевими мереживними манжетами. Її темно-медове волосся було заплетене й закручене в тугий вузол на потилиці. Це була Кат, однак мала вона якийсь інакший вигляд.
— Патрику, — її голос був холодний, непривітний.
Граф кинувся назустріч дружині, аж раптом спинився, побачивши в руці в неї оздоблений коштовностями кинджал.
— Тільки торкнися мене — і я використаю його, — попередила вона. — Проти тебе!
— Рідненька моя, будь ласка! — почав благати він. — Ти моя дружина, і я тебе кохаю.
Одначе це були не ті слова. Кат гірко засміялася.
— Ти не був такий упевнений два з половиною місяці тому, коли ви з королем провели ніч, ґвалтуючи мене! Боже мій, Ґленкірку! Я була тобі хороша, вірна дружина протягом тринадцяти років! За весь час я не дала тобі жодного приводу для сумнівів, а проте тієї миті, коли ти побачив мене в руках короля, ти вирішив, що винна саме я, просто тому, що я жінка. Чоловіки ніколи не бувають винні?
Його голос тремтів, він опустився навколішки й схопився за поділ її сукні.
— Кат! Кат! Ти коли-небудь пробачиш мені? Коли я прокинувся наступного ранку й згадав усе, що сталося… Боже святий! Ти не зможеш зненавиділи мене більше, ніж я зненавидів сам себе. Невже ти не зможеш пробачити мені, голубко?
— Hi, Патрику! Я ніколи не пробачу тобі те, що ти зробив зі мною! Ти знаєш, що мені довелося пережити? Чи знаєш ти, як воно — дозволити іншому чоловікові володіти твоїм тілом? Для чоловіка любощі мають насамперед фізичну цінність. Чоловік прагне жінки, та як тільки оволодіває нею — його почуття згасає. Для жінки ж любощі — це передусім почуття. Її пристрасть до чоловіка палає перед, підчас і навіть після акту любові. Джеймс змусив мене почуватися повією. Він користувався моїм тілом, і воно відповідало, бо ти навчив мене відповідати, але я не відчувала до короля нічого, крім ненависті. Щоразу, коли він проштовхувався в мене, я ненавиділа його й молилася, щоб ти ніколи не дізнався про мою ганьбу. Мене жахала сама думка про те, що це завдасть тобі болю. Якби ти, Патрику, виявив таке саме милосердя до мене, я могла б тобі пробачити. Але заставши короля в моїй спальні, ти мене покарав, хоча мав захистити. Ні, мілорде Ґленкірку! Я не пробачу тобі!
Він підвівся.
— А що буде з дітьми?
— Я хочу донечок, — відповіла вона. — Джеммі й Колін уже в Роусів, і Роббі наступного року приєднається до них. Діти можуть побути в тебе, доки розлучення не завершиться. Після цього я хочу їх забрати. Ти зможеш бачитися з ними коли завгодно. Усі вони Леслі з Ґленкірка, і я не дозволю їм це забути. Не дозволю їм, Патрику, і ненавидіти свого батька. Те, що сталося між нами, не має зачіпати наших дітлахів.