— Леді Леслі, — промовив він тихим, задушевним голосом, і щоки її почервоніли, а серце забилося швидше. — Вдячний вам за гостинність. І сподіваюся, не завдам вам багато клопоту.
— Для мене честь — вітати вас у моєму домі, — затинаючись, вимовила Фіона. — Коли будете готові, на вас чекає вечеря в малій їдальні.
— Сподіваюся, ви приєднаєтеся до нас, — чемно проказав Босвелл, подаючи Фіоні руку.
На стіл до їдальні було подано наїдки: варених креветок, шинку, реберця сирокопченої яловичини, запеченого каплуна, салат із листя крес-салату та кульбаби, гарячий хліб, солодке масло та свіжі фрукти. Малися також коричневий ель, червоні й білі вина та віскі. Трохи під ївши, Катріона дивилася, як граф радо наминав те, що бачив. Урешті наситившись, він відкинувся на спинку стільця й хильнув склянку віскі.
Кат сиділа поруч, щоб услуговувати йому. Фіона була на іншому боці столу з Геркулесом. Відсунувши стілець, Босвелл ласкаво запросив Катріону:
— Сідай-но мені, люба, на коліна.'— Кат зручно вмостилася. — Ти сумувала за мною? — м’яко запитав він.
— Так, — прошепотіла вона. — Мені було так страшно.
Його губи торкнулися її нетерплячих вуст. Він поцілував її пристрасно, відчуваючи, як прекрасне жіноче тіло оживає від його ласки.
— Господи, як мені тебе не вистачало, — пробурмотів він їй у шию. — У мене були гроші на повій, але я не взяв жодної. Я залишився вірний тобі, моя люба, а такого я ще не робив для жодної іншої жінки.
Її пальці вхопили його руки й притисли до пружних грудей. Босвелл відчував, як маленькі соски твердішають під його долонями. Він устав і підняв Катріону на руки.
— Даруй, моя люба, але я не можу чекати до ночі, — сказав лорд.
— Я теж не можу, Босвелле, — тихо відповіла вона йому. — Неси мене до ліжка. Я шаленію від тебе! — Він охоче підкорився й вийшов із кімнати зі своєю прекрасною ношею.
Фіона захоплено спостерігала всю цю сцену. їй не було чути, про що вони говорили, але неприховане жадання між кузиною й Френсісом Гепберном приголомшило її. Дихання Фіони почастішало, її розкішні груди налилися, пухкі губи зволожилися. Вона винувато підвела голову й побачила, як Геркулес якось ледачо всміхається до неї. Фіона почервоніла аж до коренів свого каштанового волосся, бо подумала: «Він наміряється спокусити мене, і, бачить небо, я йому віддамся!»
Вона спробувала подумати про Адама й жахнулася, зрозумівши, що навіть не може згадати його обличчя. Фіона швидко звелася й кинулася до вікна в її сад. Вона відчула п’янкий аромат дамаської троянди й подумки вилаялася — здавалося, усе у світі змовилося проти її чуттєвості. Повітря було просякнуте пристрастю, що її випромінювали Босвелл і Кат. Фіону лякав її власний настрій, але водночас вона відчувала піднесення.
Геркулес уже опинився за нею, поклав руку на її талію й спиною притягнув її до себе. Він поцілував її ніжне оголене плече, а потім його пальці взялися розв’язувати корсаж сукні. Повернувши її обличчям до себе, він скинув сукню з її плечей і нахилився, щоб поцілувати її пухкі червоні губи. Його язик силоміць розсунув жіночі вуста й заволодів її ротом. Не зважаючи на свій неабиякий досвід, Фіона мало не знепритомніла. Щоб удати, що опирається, вона звільнилася й, відступивши, подивилася на нього.
— Сер, — слабко заперечила вона, — я ще ніколи не зраджувала Леслі.
— О, це добре вас характеризує, мадам, — протягнув він. — А де ваша спальня?
— Нагору й ліворуч. — Фіона раптом, зрозуміла, що час для заперечень давно вже минув. Він підняв її, як дитину, і поніс до ліжка. Коли вони піднімалися сходами вгору, Фіона ледве стримувала усмішку. «Чому, — думала вона, — чому я завжди зрештою опиняюся з братом?»
У сірій напівтемряві літнього сонцестояння Френсіс Гепберн пристрасно кохався з Катріоною Леслі, доки вони не заснули, геть виснажені. Графиня прокинулася на світанку й побачила, що Босвелл не спить, а дивиться на неї. Простягнувши руки, вона притягнула його голову до себе на груди, обхопила її й заколихала.
— Ти колись спалиш мене цим поглядом, коханий, — прошепотіла вона.
— Кат, я не надто добре спав без тебе. Ти потрібна мені, моя люба. Я більше не покину тебе, — пробурмотів Босвелл задоволено. Підвівшись трохи, він нахилився до неї та зазирнув у її обличчя. Воно було мокре від нечутних сліз. Він обережно доторкнувся до її щоки. — Не плач, моя солодка. Ми разом у безпеці.
— Але як довго, Босвелле? Як довго? Я боюся! Нам не дозволять бути щасливими.