Канцлер викликав свій екіпаж і поквапився до палацу Голіруд, щоб зустрітися з королем. Він заскочив Джеймса в панічному нападі, королева намагалася його заспокоїти.
— Як він утік?! — верещав король. — Як?! Як?! Як? Единбурзький замок неприступний. Хтось мав допомагати йому! Я хочу знати хто!
— Сір, сір! Заспокойтеся, — мовив Мейтленд. — Хоча ніхто й не бачив, як лорд Босвелл вийшов звідти, я впевнений, існує якесь логічне пояснення тієї втечі.
— Ніхто не бачив, як він виходив? — прошепотів король. — Чаклунство! Він знову вдається до чаклунства!
Канцлер приховав посмішку, задоволений тим, що його легенький натяк король помітив. Однак він забув про королеву.
— Маячня! — відрізала вона. — Я впевнена, канцлер не має на увазі нічого подібного, еге ж, сер? Ну, Джеймсе! Невже ти справді віриш, що Френсіс вилетів із в’язниці на мітлі? Значно вірогідніше, що він підкупив наглядача! Люди на все здатні заради грошей.
— Його люди не здатні, — проказав король із прикрістю. — Я намагався купити в них інформацію.
— Ну, то Френсіс, — визнала, усміхаючись, королева, — насправді вельми непересічна особистість.
— Он як? — перепитав Мейтленд, не надто дивуючись, що королева опинилася серед прибічників Босвелла. Жінки легко піддавалися чарам цього чоловіка. Мейтленд їх не розумів.
— Еге ж, — відповіла Анна Данська, дивлячись прямо на канцлера. — Френсіс Гепберн своїми чарами й качку з води виманить.
— Я хочу, щоб його знайшли! — кричав король. — Я хочу, щоб його негайно знайшли й повернули!
— Це буде виконано, ваша величносте. Це буде нелегко, але все буде виконано.
— Якби ви поїхали до Незер Боу сьогодні вранці, ви могли б уже повернути його до в'язниці, — люб’язно повідомила королева. Її леді захихотіли, і Мейтленд кинув на володарку в’їдливий погляд, який вона воліла не помітити.
— Про що мовиться? — запитав король.
— Лорд Босвелл, Джеймсе, приїхав сьогодні рано-вранці в Незер Боу й запропонував повернутися до в’язниці, якщо наш канцлер сам прийде та відведе його туди. Слуги стверджували, що його немає вдома, та, як я розумію, він був-таки у власному будинку, запхався, либонь, у якусь шафу.
Король загигикав, і його гигикання переросло в сміх.
— Він перехитрував тебе, Мейтленде! — реготав король. — На Френсіса можна покладатися! Він хороший рибалка, він обіграв тебе, немов якогось лосося! Він чудово розумів, що ти й носа не наважишся до нього виткнути з дому. Він пошив тебе в дурні!
— Його поведінка зневажлива до корони, — кинув Мейтленд. — Вона ображає гідність вашої величності. Його слід суворо покарати!
— Вона ображає твою гідність, Мейтленде, — сказав король, хоча канцлерові слова боляче зачепили його. — А як би ти покарав його? — запитав він.
— Конфіскацією, — швидко відповів Джон Мейтленд. — Його титулів, маєтків.
— Ні! Ні! — вигукнула королева. — Френсіс — наш кузен, Джеймсе. Я розумію, він зухвалий, часом зарозумілий, але він найдобріший поміж чоловіків, яких я знаю, і він завжди був вірний друг вашої величності. Він не брав участі в змовах проти вас і не брехав вам, як інші.
— Його звинувачують у чаклунстві, Енні.
— Безглузді звинувачення, яким ніхто не йме віри! Ваших перів так обурили ці наклепи, що вони не схотіли навіть зустрітися розглянути цю справу! Будь ласка, коханий мій чоловіче. Не будьте надто суворим до Френсіса. Він наш друг, а їх у нас так мало.
— Ми маємо зразково покарати цього шахрая! — гримнув Мейтленд.
— Сер! — розлючено гукнула королева, випростуючись. — Ви зовсім забули своє місце! — Вона повернулася до короля. — Ваша величносте, я можу страшенно засмутитися, якщо ви жорстоко покараєте нашого кузена. Нині розпал літа, і, наскільки я знаю Френсіса, він утік, просто щоб поплавати в озері.
В її вустах справа здавалася не такою вже й значною. Джеймс обійняв рукою свою гарненьку дружину.
— Люба моя, дай мені обміркувати це, — мовив він заспокійливо й нахилився, щоб поцілувати її.
Королева повернулася і, повільно пройшовши до дверей своєї спальні, відчинила їх.
— Іще рано, Джеймі. Відпусти майстра Мейтленда, і повертаймося до ліжка. — Її блакитні, здавалося, зовсім невинні очі надили, і король відчув, як збудження наливає його чоловічий орган.
Мейтлендові довелося поки що відступити. Однак він не збирався здаватися так легко. Королева виграла в цьому раунді завдяки своїй статі, а Мейтленд зневажав такі методи. Він зрозумів, що йому потрібне те, що він міг би використати проти Гепберна, що розгнівало б короля й не давало б тому гніву згаснути досить довго, аби він дозволив удатися до конфіскації.