— Але сір! Кат більше не хоче й не любить мене.
Король холодно поглянув на графа Ґленкірка.
— Мені байдуже, любить вона тебе чи ні. Я хочу, щоб ти забрав її назад і пильнував, щоб вона залишалася з тобою. Можеш іти, кузене. На мене ще чекає робота.
Патрик Леслі повернувся до свого міського будинку. Зручно влаштувавшись із графином віскі в бібліотеці перед веселим вогнем, він узявся міркувати. Вона втекла з Босвеллом, а проте він був певен, що Катріона не була коханкою Френсіса Гепберна, коли кинула його. Це, очевидно, сталося пізніше, і тепер Босвелл закоханий у неї, закоханий настільки, щоб розлучитися з Марґарет Дуґлас. Але доки кардинал не дасть їй розлучення, Кат не може ні за кого вийти заміж. Патрик не знав, радіти йому чи сумувати. Він мав їхати в Літ за наказом короля й викрасти власну дружину. Немає жодних сумнівів, що після цього лорд Босвелл приїде на північ зі своїми людьми, щоб повернути її.
— Чорти б їх узяли, тих Стюартів! — вимовив він уголос. Він опинився в пастці між ними, і все через його красуню-дружину. «О, Кат, — подумав він журливо. — Троє чоловіків хочуть тебе, але тільки один може тебе мати — і не той, якого хотіла б ти». Патрик запитував себе, чом вона не втекла з коханцем, коли дізналася, що її клопотання про розлучення було відхилено. Однак потім він згадав усе, що знав про Босвелла. Лорд був чесний чоловік, і через цю чесність, поза всяким сумнівом, він і програє. У короля не було багато ані честі, ані чесності.
Назавтра Патрика викликав особистий Мейтлендів секретар і повідомив, що, як передбачається, Босвелл має з'явитися в Літі за два дні. Він завжди зупиняється в таверні «Золотий якір» на набережній. Леді Леслі має бути з ним.
Два дні потому, 18 жовтня, граф Ґленкірк чекав на приїзд Босвелла в окремій кімнаті таверни «Золотий якір». Він пояснив власникові, що є Босвеллів кузен і приїхав, щоб зустрітися з ним. Господар вважав, що приїзд прикордонного лорда — таємниця, отож тому, хто про нього знає, очевидячки, мав повідомити про приїзд сам Босвелл.
Граф Ґленкірка чекав наодинці. Він не мав жодного наміру силоміць повертати свою дружину. Патрик розумів, що свідомо порушує наказ короля, однак у нього була й власна гордість. У тиші туманного світанку він раптом почув, як гурт вершників заїхав у двір. Почулася хода по сходах, і двері кімнати розчинилися.
— Доброго ранку, кузене Френсісе, — протягнув він. — Заходь, поснідаєш зі мною.
Френсіс Гепберн здивувався, але потім його губи повільно розтяглися в усмішку.
— Кузене Патрику, вдалого дня тобі, — відповів він і взяв простягнутий йому келих елю.
Двоє чоловіків сиділи один навпроти одного.
— Кат із тобою?
— Ні. Я залишив її в Ермітажі. Якоюсь підозрілою видавалася ця зустріч.
— Так, — підтвердив Патрик Леслі. — Це пастка, але у вас іще є час.
— Що ти тут робиш, Ґленкірку?
— Кузен Джеймі послав мене повернути власну дружину.
— Я не віддам її, — тихо сказав Босвелл, і його блакитні очі небезпечно зблиснули.
Якусь мить двоє чоловіків дивились один на одного, а потім Патрик тихо промовив:
— Я й досі кохаю її, Френсісе, але розумію, що втратив її. Заради Бога, чоловіче, забери її подалі й будьте щасливі, доки Джеймс не знищив вас обох!
— Я маю помиритися з королем, Патрику. Я хочу одружитися з Кат і хочу, щоб Ермітаж дістався нашим дітям.
— Забери її, Френсісе. Колись ти дав мені таку саму пораду і я не почув тебе. Потім, коли побачив руки короля на моїй дружині, я не втримав себе в руках, а потім не втримав і Кат. Не повторюй моїх помилок.
— Я нізащо не вчинив би з Кат те, що вчинив ти. Я знаю, що вона пережила. Вона багато тижнів кричала про це уві сні. Господи! Краще б ти просто вбив її.
— Якби я її вбив, кузене, ти не пізнав би того щастя, яке маєш тепер, — відповів Ґленкірк сердито.
— Touche, — відповів Босвелл, устаючи. — Переказуй Мейтлендові мої вибачення, Патрику. Скажеш йому, що я надто поспішав на побачення, — Френсіс Гепберн перекинув ногу через підвіконня й усміхнувся. — Піду через задні двері, так безпечніше. Забери мого коня Валентайна до себе додому. Я знаю, що ти потурбуєшся про нього, — і лорд зник.
Невдовзі після цього прибув Мейтленд із королівськими солдатами, і вони побачили, як граф Ґленкірка доїдає щедрий сніданок.
— Де він? — допитувався канцлер.
— Помчав на побачення, — пояснив Патрик Леслі, і куточки його рота піднялися в легкій усмішці.
— А твоя дружина?
— Її з ним не було, Мейтленде. Вас невірно поінформували. Босвелл знав, що це пастка, і залишив її в безпеці Ермітажу.