Розділ 12
Селище виявилося зовсім невеличким. У маленькій долині скупчився десяток убогих, вкритих дерном халупок. Стіна з каменю, що відокремлювала селище від малесенької луки, на якій розливався, очевидно, той самий струмок, що в ньому вона купалася, дрібні клапті обробленої землі… З діри в даху найближчого будиночка підіймався кволий стовпчик диму. Усе мало доволі безпечний вигляд. Еріка вже зовсім була набралася сміливості, щоб постукати в двері саме цієї хатинки край шляху… А що, як Дуглас уже побував тут? Тоді її негайно схоплять! Якесь шосте почуття змусило її не виходити відразу зі своєї схованки. Вона обережно пішла вздовж стежки, ховаючись у заростях. Дивно, але складалося враження, що село вимерло. Жодної людини на вулиці, не чути голосів… Хоча ні, якийсь гамір таки чується звіддаля.
Вона вже минула околицю дивного поселення, як раптово просто за поворотом їй відкрилася несподівана картина. На квітучій луці було розгорнуто барвистий намет, який складався, здається, з самих латок, а навколо юрмилося безліч люду. Трохи віддалік стояв візок, поряд із ним двоє коней мирно щипали травичку.
З першого погляду на цю юрбу вона зрозуміла, куди поділися всі мешканці «вимерлого» села. Старі, жінки, діти збилися в галасливе коло, в середині якого кумедно рухалася якась людина. Вона то стрибала на руках, мов жаба, то ставала на голову, то переверталася в повітрі, крутила ризиковане сальто. З кожним новим вивертом глядачі радісно скрикували, ляпаючи в долоні. Ще двоє строкато вбраних фіглярів виробляли різні штуки. Один з них, зовсім хлопчик, дудів у ріжок, видобуваючи з нього пронизливі звуки, а другий підкидав і ловив великі гусячі яйця. Ще трохи віддалік малий товстенький чоловічок розіклав просто на землі свій нехитрий крам.
Мандрівні артисти! Яким вітром їх занесло сюди, в цей негостинний край? Втім, таких циган[46] можна було зустріти в будь-якому місці. У них в Тейнделі такі теж бували — щоправда, досить рідко. Коли ходила Чорна Смерть, їхні строкато розфарбовані візки зникли, але тепер ось знову з'явилися на шляхах. Цигани кочували від містечка до містечка, даючи вистави, потроху торгували, а іноді могли й украсти що-небудь. Їх охоче приймали, особливо в далеких поселеннях, де не бувало ніяких розваг. Від цих бурлак завжди можна було довідатися про новини, які іноді доходили до такої глушини лише за рік-два.
Здається, їй нарешті поталанило. Артисти знають усі шляхи, а вже до такого великого міста, як Едінбург, і поготів. А що, як набратися сміливості й підійти до них просто зараз? Еріка подумала й визнала цю думку слушною. У юрбі глядачів легко загубитися.
Із завмиранням серця вона вийшла на стежку і, намагаючись не поспішати, рушила просто до барвистого намету. Спіймала на собі кілька поглядів скоса, та й по всьому. Видимо, селяни вирішили, що вона акторка, а цигани були надто заклопотані своєю виставою, щоб зважати на нового глядача. Дівчина зупинилася неподалік візка й заходилася вдавати, що спостерігає за жонглером. Поруч паслися дві низенькі конячини, з волохатими ногами, доволі розповсюджені в Шотландії. Еріці вдавалося зберігати зовнішній спокій, хоча насправді вона була напружена до крайньої межі. Дівчина уважно стежила за тим, що відбувалося на галяві, ладна будь-якої миті кинутися навтьоки. Але її ніхто не чіпав, тож поступово вона заспокоїлася й навіть почала справді стежити за виставою. Тепер сухорлявий гнучкий жонглер підкидав у повітря довгі загострені кілки, змушуючи їх крутитися, а по тому встромлятися в землю в суворій послідовності; при цьому він вдавав, що ухиляється від гострих кінців найостаннішої миті. З небаченою спритністю він виконував цей небезпечний трюк, і Еріка мимоволі перейнялася до нього повагою. Звичайно, артистів нехтували в суспільстві настільки, що навіть ховати їх на освяченій землі було заборонено, та вміли вони багато чого. Мабуть, такому, як цей циган, спуститися зі стіни було б не складніше, ніж пройти широким шляхом.
Дівчина уважніше придивилася до артистів. Цікаво, хто в них тут за старшого? Напевне, он той здоровань, що стоїть осторонь, хазяйським оком оглядаючи все навколо. Міцний хлопець із голим торсом, порослим густим чорним волоссям, тужно оглядав публіку. Так, напевне, це і є хазяїн.
— Може, юна леді бажає щось купити? — почула вона вкрадливий голос у себе над вухом.
Еріка насилу втрималася, щоб тут-таки не зірватися з місця. Відчуваючи, як скажено стукотить серце, вона повільно озирнулася й побачила просто перед собою низенького вгодованого торговця, що запитливо дивився на неї примруженими очицями. Був він лисуватий, із круглим приємним обличчям, яке виказувало доброзичливу цікавість.
46
У добу Середньовіччя так часто називали мандрівних артистів, не особливо розрізняючи їх і циган.