— Що? Ти вважаєш, що це кепський план?
— Ні, це дуже гарний план, — абсолютно серйозно сказав шотландець, посміхаючись. — Але, на жаль, його ніяк неможливо здійснити.
— Це чому ж? — ще більше обурилася Еріка.
— Ну, по-перше, для початку тобі треба потрапити в Лондон, — почав загинати пальці Далхаузі. — А це не так-то просто. Не забувай, що за тобою полює Вільям Дуглас… По-друге, тобі треба добратися до короля. А це ще складніше, бо його величність Едуард III зараз у Франції, де зволить вести війну. Як не дивно, теж за свою спадщину…[51] А по-третє, ще муситимеш довести, що ти — та сама Еріка Тейндел, донька Родеріка Персі, котра і є спадкоємицею графства Нортумберленд. Інакше хто пустить до короля якусь волоцюжку?
Дік насупився, кумедно наморщив чоло. Еріку за живе зачепили його слова. Хоч як не хотілося цього визнавати, але з усього виходило, що Річард має рацію. І як вона раніше про це не подумала?
— Але якщо я не зможу довести, що я — це я, то, може, й Дуглас цього теж не зможе зробити? — несміливо припустила вона.
— Можливо, — ще дужче насупився Дік. — Але Дугласу, якщо поміркувати, не потрібна ще одна графська корона. Йому потрібно почати війну з Англією… — Авжеж, саме так усе й виходить, — пробурмотів він собі під ніс. — Ти тільки уяви собі, це ж цілком законний привід для того, щоб ввести війська на північні території. Такої слушної нагоди нам уже давно не випадало!
У його голосі вже чувся справжній захват.
— Ха! Навіть сам король не посміє визнати цей похід грабіжницьким нападом — адже він сам вдерся на чужу територію, щоб відвоювати те, що належить йому по праву. Франція обов'язково підтримає нас…
Раптово він затнувся й глянув на Еріку, Величезні зелені очі дівчини стемніли від гніву, у них світилися презирство й розчарування.
— Ти… І ти теж! — вигукнула вона, рвучко відкидаючи від себе його руки. — Ви всі думаєте, як би щось отримати, а до мене нікому діла нема! Війна, Шотландія, воля… А про мене ти подумав?! Що робити мені?
Вона підхопилася й кинулась геть із хатини. Річард рвонувся до нею, але послизнувся на очереті, що встеляв долівку. Дівчина виявилася спритнішою і миттю вискочила надвір. Він насилу протиснувся у вузенькі двері, чортихаючись і обдираючи плечі.
— Еріко! — гукнув, вибігаючи. — Стривай, я зовсім не те хотів сказати…
Він побоювався, що дівчина втече і йому доведеться довго шукати її серед цих безкраїх сумовитих пагорбів, але ж вона ще не зміцніла, зовсім квола після хвороби… Дік подумки кляв себе за те, що так необачно висловив свої думки. Захопився, як дитя мале, радіючи, що розкусив Дугласові плани. Звичайно, тепер вона може це розцінювати як зрадництво.
Еріка стояла неподалік, прихиляючись до стовбура крислатої верби, і в нього впало серце коли побачив її, таку тендітну й беззахисну. Він зупинився, відчуваючи справжній страх. Порятувати цю дівчину від Дугласа означало зрадити Шотландію. Він стільки років присвятив боротьбі за волю своєї батьківщини, тільки цим і жив… Після батькової смерті, такої безглуздої і страшної, він завжди відчував на собі це клеймо: «Син зрадника». Невже тепер кожен із його співвітчизників може назвати його так?! Зрадник, син зрадника, Річард Далхаузі… Дік нечутно застогнав. Ні, він просто не міг віддати цю дівчину божевільному Дугласу. Йому до нестями хотілося знову обійняти, захистити її… Будь прокляте все, він не віддасть її нікому!
Далхаузі рвучко ступнув до неї, але вона підняла на нього сумний погляд, і він наткнувся на невидиму перешкоду. У нього ніколи не бувало проблем із жінками — браку в них не відчував, багато було таких, що й самі на шию чіплялися… А тут — варто побачити це зовсім юне дівчисько, як на нього накочує дивна несміливість. Він і торкався до неї обережно, начебто боявся зламати, крім, хіба що, того разу в Бархеді… Дотепер йому робилося ніяково від цього спогаду, немовби опоганив власну святиню. «Хоча поцілувати її ще раз хочеться до нестями», — подумав він.
Річард стояв перед нею, не знаючи, що й сказати. Звичайне руде дівчисько, нічого особливого; ну хіба що ці очі, дивовижні, відьомські, в таких і втонути недовго… Він-бо, дурень, думав, що вона насміхається з нього, голову йому морочить, а тепер з'ясовується раптом, що вона графиня.
— Ох-ох, Еріко Тейндел, — зітхнув він, підходячи до неї. — Ну й що накажеш мені з тобою робити?
Вона глянула на нього якось навіть вороже, але побачила, що хлопець щиро засмучений і погляд її поступово потеплішав.
— Не знаю, — відверто зізналась вона. — У кожному разі дякую тобі за те, що врятував.
51
Король Англії Едуард III був сином доньки короля Франції Філіпа Красивого Ізабелли. Коли троє синів Філіпа Красивого вмерли один за одним і не залишили спадкоємців чоловічої статі, Едуард, як прямий спадкоємець, заявив права на крону Франції. Французи, однак, віддавали перевагу Філіпу Валуа, після чого в 1337 р. між двома державами спалахнула Столітня війна.