— Я знаю, на що ви натякаєте, Дугласе, — різко кинув граф Мар. — Це ваші особисті справи, ловіть свою наречену, якщо вже так припекло женитися, але не плутайте її з благом Шотландії! Річард відданий своїй батьківщині більше за будь-кого з нас, це я можу засвідчити. Невже ви не розумієте, що ваші з ним особисті рахунки можуть зашкодити справі?!
Чорний лицар обвів свого непроханого порадника холодним поглядом.
— Люб'язний графе, ви, видимо, забули, що його батько Александр теж був відданий справі Шотландії, однак це не завадило йому здати Карлайл англійцям, — злісно промовив він. — І я прошу не втручатися в справи, які вас не стосуються.
Він посміхнувся — побачив, як старий перемінився на обличчі. Це було відверте нахабство, але поважний граф мовчки проковтнув його репліку. Тільки почервонів і, не мовлячи більше й слова, розвернувся та пішов геть. Він знав, що нічим не зможе перешкодити лицареві з Лідденсдейла робити, що він схоче.
«Вони всі мене бояться, — подумав Дуглас. — І правильно роблять. Благо Шотландії!» Віднедавна він не надто відокремлював його від свого власного і, як свідчила практика, недарма. Він почав нетерпляче походжати, вдивляючись у юрбу на пірсі, яка дедалі прибувала. Чорт, так і справді пропустиш дівчисько! У тому, що вона тут, Вільям не сумнівався. Його ще жодного разу не підводило чуття, а зараз внутрішній голос просто кричав про те, що він не помиляється. Як іще їй вдасться потрапити до короля? Хід його міркувань був простий: якщо ця мала мерзотниця знає про спадщину, то обов'язково спробує відняти її в свого дядечка, котрий виявився настільки люб'язним, що посів її місце. О, він добре вивчив сімейку Персі! Ці свого не попустять. Напевне, молодший братик Родеріка сам пришив його та всіх його нащадків, ось тільки дівчиська чомусь не добив.
Він мимоволі заскреготів зубами. Ейлін, Ейлін, як ти могла… Як ти могла віддати перевагу цьому англійському вискочці! Тепер він змушений впізнавати в чужій дитині твої дивовижні очі, які колись були такі дорогі, твої риси обличчя…
Сер Вільям зосереджено почав видивлятися в юрбі, що зібралася на краю пристані. Вона тут… І нікуди від нього не подінеться! Раптом увагу лицаря привернув один дивний чоловік. Міцний, блакитноокий, зі спокійним приємним обличчям, у якому водночас проглядало щось хиже. Чоловік, як і він сам, уважно спостерігав за юрбою, що сунула до кораблів. На мить їхні погляди перетнулися, й Дуглас відчув щось дивне в тому незнайомцеві. Якусь невиразну небезпеку… Ніби зазирнув у обличчя власній смерті. Холодні блакитні очі дивилися просто на нього, без жодного виразу, крім жорстокої цікавості. Дуглас здригнувся — його немов обвіяв крижаний вітер невідомого.
За мить усе минулося. Чоловік байдуже звалив на плечі мішка, зігнувся під його вагою, покрокував до далекого причалу. Дуглас пошукав його поглядом, але той начебто розчинився в загальній колотнечі. За мить він уже й забув про незнайомця, та якесь неприємне відчуття залишилося.
…Біля крайніх пірсів величаво погойдувалися на темній воді дві карраки[54] та одна ускієра.[55] На тлі маленьких фішботів вони здавалися величезними китами, що випадково спливли серед зграйки стерляді. Там панувала весела колотнеча: лицарі востаннє перед далекою дорогою перевіряли своє спорядження, навколо метушилися пажі. Неподалік походжали дебелі портові дівки, робили вихиляси крутими стегнами; сновигали різноманітні шахраї та торговці дрібним крамом, пропонуючи всіляке зілля й ласощі.
Завантаження харчами та водою подекуди вже було скінчено. Зброєносці почали обережно заводити коней, котрі впиралися, високим трапом на палубу грубої, мов незграбна рибина, ускієри.
Кілька рибалок зацікавлено спостерігали за тим, як величезні дестриєри[56] важко сходили на борт. Моряки купчились навколо мішків із провіантом і ліниво попивали ель, захоплено обговорюючи коней. Неподалік від цієї веселої групи стояли двійко молодят, з вигляду — чоловік і дружина.
Напевне, молодик вирушав у далеку подорож уперше, бо пишнотіла красуня так і висіла на ньому, не бажаючи відпускати його до самих сходнів. Її щільно облягала довга полотняна спідниця, волосся було скромно заправлене під чепець, відкриваючи високе чисте чоло без єдиної зморщечки. Величезні зелені очі горіли тривогою, вона раз у раз нервово поправляла свою хустку, недбало накинуту на плечі. Моряк, високий, трохи зсутулений здоровань, тримався поважно. Він раз у раз нахилявся до своєї жіночки й щось шепотів їй на вушко — видно, заспокоював перед розлукою.
54
Каррака — боковий дво- або трищогловий корабель із низьким осіданням. Застосовувався до XV ст. включно.
55
Ускієра — велике вантажне судно з двома палубами — верхньою і нижньою, на якому зазвичай перевозили коней і важке спорядження.
56
Дестриєр — добре вишколений бойовий лицарський кінь, здатний нести важко озброєного лицаря та власні обладунки; коштували такі коні дуже дорого.