— Ну, Холланде, кого цього разу ти нам притяг? Щось дрібнувата в тебе здобич, їй-Богу!
Товариство вибухнуло дружним реготом. Видно, Холландові досі таланило на багатих полоняників.
— Даруйте, ваша світлосте, але цього разу тут щось особливе, — посміхаючись і пригладжуючи біляві пасма, повідомив капітан. — Ця юна леді стверджує, що вона є спадкоємицею Нортумберленда…
Регіт миттєво стих. Старий вояк повільно налився багряною фарбою, а пишно вбраний вельможа здивовано озирнувся на них.
— Що? — запитав він, і Еріка розтулила рота від здивування — це був той самий врятований нею лицар.
Тільки тепер він був без шолома, і вона могла розгледіти його обвислі вуса й довгу рудувату чуприну.
— Перепрошую, ваша високосте, — трохи по-панібратському повторив Холланд. — Я тільки привів її до вас…
Еріка досі не могла отямитися. Це блискуче збіговисько лордів налякало її, але ще більше вона злякалася високого лицаря.
— Ваша високість? — безтямно повторила вона.
— Та це ж той самий герой, що врятував мене від арбалета! — радісно прогув гігант у мантії. — Пам’ятаєш, Генріху?
Червоновидий Ланкастер придивився й розгублено мовив:
— Начебто він, ваша високосте…
— Перстень у тебе, хлопче? — діловито запитав Чорний принц, підходячи до Еріки.
Дівчина почервоніла. Відвернулась, полізла за пазуху й вийняла звідтіля кілечко з рубіном.
— Тільки я не хлопець, — пробурмотіла вона, простягаючи його принцові.
Едуард пильно вдивився в її обличчя й раптово зірвав з неї шапочку. Руде волосся розсипалося по плечах дівчини, і всі навколо невдоволено загаласували. Хтось захоплено присвиснув, хтось вилаявся.
— Тихше! — гримнув Плантагенет.
Запала тиша. Лорди здивовано перезиралися.
— Що це значить, дівчино? — суворо запитав принц, пильно оглядаючи її з ніг до голови. — Здається, ви тут вирішили з нами погратися. То це ви стверджуєте, що є графинею Нортумберлендською?
Еріка впала на коліна, ще пошукала за пазухою і простягла йому брудний пергамент.
— Ось мої папери… Ваша високосте, я прибула просити вашого захисту!
Чорний принц помітно пом'якшав.
— Що за історія зі спадщиною? — уривчасто запитав він Ланкастера, швидко переглядаючи папери.
Граф Генрі почервонів ще сильніше, хоча це, здавалося, було неможливо, й виступив наперед.
— Я вам розповідав, ваша високосте…
Він підійшов до принца й щось швидко зашепотів йому на вухо. Обличчя молодого Едуарда набувало дедалі розгубленішого виразу. Почт галасував, оглядаючи Еріку, що дивилася в землю.
— Мені все це нагадує якийсь лицарський роман! — вигукнув він. — Якого дідька? Даруйте, леді…
Він уклонився розгубленій дівчині й зробив знак, щоб їй допомогли підвестися.
— Це дуже дивно… Але все-таки приємно, що при дворі з'явиться така чарівна юна спадкоємиця, — принц ще раз куртуазно вклонився їй. — Я гадаю, ми ще розглянемо цю справу й законники підтвердять справедливість ваших домагань. Хоча й так усе зрозуміло. Дівиця виявила звитягу, ні з чим не зрівнянну! — оголосив він. — Не забувайте, що вона врятувала мені життя. Вимагайте, чого хочете, чарівна графине, я все виконаю. Відтепер і навіки я ваш відданий слуга!
Почт принца вибухнув радісним галасом. Еріка відчула, як її серце ухкає кудись у порожнечу. Вона безпорадно озирнулася навколо в пошуках хоча б одного знайомого обличчя. У неї виникло відчуття, що вона падає в грузьке болото, звідки нема виходу. За неї вже все вирішили… Усе складається якнайкраще. Вона отримала спадщину, стане багатою нареченою…
— Ну чого ж ви, вимагайте. Я чекаю, — поквапив Едуард.
— Ваша високосте! — дзвінким від напруги голосом вигукнула Еріка.
Їй здалося, що вона знову стрибає з порома у Клайд, який вирує внизу. Вона безпорадно озирнулася й раптом побачила з пагорба, як зв'язаного Діка ведуть у спільній низці полонених.
— Я вимагаю, щоб мене негайно, тут, обвінчали із цим чоловіком! — вигукнула вона, вказуючи на шотландця. — Це граф Річард Далхаузі, я зобов’язана йому життям. Це моє єдине бажання.
На пагорбі запала дзвінка тиша. Чорний принц спохмурнів.