Він пригнувся за виступом стіни, за яким ховався від вітру, обережно визирнув, глянув униз. Начебто нічого підозрілого, але все-таки… Знайоме відчуття небезпеки свідчило: щось негаразд. Треба було б погукати Семмі, що ніс службу на стіні.
— Агов, Семюеле! — він приклав руки до рота. — У тебе там усе гаразд?
У досвітній тиші його голос пролунав незвично голосно. Якийсь нічний птах, котрого налякав його вигук, із пронизливим писком зірвався зі стіни й прошелестів крильми просто над його головою.
— Атож, порядок, — почув Джошуа чийсь упевнений голос у себе за спиною.
Він не встиг озирнутися. Холодна криця пробила повстяну куртку та встромилася йому в підребер'я. Вогненне колесо вибухнуло перед його очима, й Джошеві здалося, що тисяча голок вп’ялася йому в нутрощі. Він сіпнувся від дикого болю, яким прохромило все його тіло, повільно завалився вперед, випустив списа.
Чоловік у добротній кольчузі з бармицею [32]посміхнувся, витер свого короткого меча об плащ стражника, що впав до його ніг, і неквапом уклав у піхви. Його холодні блакитні очі на мить затрималися на нерухомому Джошуа, який не подавав ознак життя. Потім він ступнув до краю майданчика донжона, перевісився через нього та коротко свиснув. Знизу почулося легке хрускотіння камінчиків під чиїмись ногами.
— Агов, ви, тихше там! — здавленим шепотом гукнув чоловік на невидимих спільників. — Ви мало не виказали себе!
Внизу миттю все стихло.
— Чекайте, коли я відчиню ворота, — наказав убивця. — Обоє вартових готові.
Він випростався, але не встиг обернутися, тому що тут-таки впав. Удар, який повинен був розтрощити йому голову, припав на спину. Завдяки якомусь звіриному чуттю він вивинувся з-під нього останньої миті. Стражник бив списом, і тільки те, що він був поранений, та міцна кольчуга врятували найманця.
Відчуваючи, як у нього темніє в очах від удару неймовірної сили, вбивця відкотився вбік. Хилитаючись, звівся на ноги й вихопив меча.
— Нолліс! Ах ти, зраднику… — прохрипів Джош, відчуваючи, що втрачає останні сили.
Погляд холодних блакитних очей, у яких не відбивалося й краплі страху, швидко оцінив супротивника. З рани на боці стражника поштовхами випливала темна густа кров. Джош зробив короткий замах списом, але не встояв на ногах. Він вклав у цей удар останні сили й тепер відчував, як разом із кров'ю з нього випливає життя. Похитуючись, він стояв перед своїм ворогом, тримаючись за ратище списа, як за ґирлигґ. Джон Нолліс посміхнувся й заніс меча…
Невловимим рухом Джош зірвав з ланцюжка маленький мідний ріг і з останніх сил задудів у нього. Пронизливий, різкий звук підірвав околишню тишу й відразу замовк, немов захлинувся.
— Дідько б тебе забрав, герою, — процідив чоловік у кольчузі, витягаючи меча з обм'яклого стражникового тіла.
Він не втримався, зі злістю штовхнув його ногою. Тіло начальника варти безвладним лантухом звалилося з донжона й із глухим стукотом упало на подвір'я.
— Усі до воріт! — уже не ховаючись, закричав проводир і швидкими стрибками помчав донизу.
Він мусив устигнути відчинити їх, інакше йому кінець. А Джон Нолліс зовсім не збирався вмирати. У замку вже чулися крики й тупіт вояків, що бігли до воріт, коли важкі стулки повільно розійшлися й на подвір'я ринула юрба нападників.
Еріка прокинулася, коли сонце вже стояло в зеніті. Тобто, швидше за все, воно стояло в зеніті, оскільки за завісою сірих хмар визначити це було неможливо. Дощ, який почався був ранком, перестав — у повітрі стояла легенька мряка, краплі зрідка зривалися з дерев. У її тимчасовому житлі, як і раніше, було сухо. Дівчина потяглася, відчуваючи, як у всьому тілі ломить кожну кісточку. Боже, здавалося, боліли навіть вуха. Справді, нічна прогулянка не минулася їй. Як тільки не вбилась на цих крутоярах? Тільки те, що облазила їх усі ще змалечку та знала кожну стежку, порятувало від падіння в яку-небудь прірву чи ущелину.
Еріка звелася на лікті, озирнулася. Вчора, рятуючись від дощу, вона поспіхом звернула сюди, в цю маленьку печерку. Тут зазвичай ховалися від негоди пастухи з Тейндела, коли сльота заставала їх дорогою до селища. Маленьку заглибину в скелі, на висоті приблизно трьох ярдів від землі, знизу було важко розгледіти — так заросла вона кущами ожини. Дівчинкою вона дуже любила тут ховатися, коли батько брав її з собою на полювання. Маленька печерка майже не змінилася — тільки трохи обсипався вхід та ожина розрослася густіше.