Еріка, зачеплена за живе, з розмаху поставила цебро на землю перед кухонними дверима.
— Слухай-но, Кет, — зірвалося в неї, — щось я не вірю, що ти сама дуже уважно дивилася, ким був твій Томас — багатим англійцем, чи бідним шотландцем. Либонь виходила за нього по любові?
Наступної миті дівчина вже пожалкувала про свої слова. Обличчя старої Кетрін скривилося, ніби вона з'їла кислу сливу, а з маленьких блакитних очиць швидко потекли сльози.
— Кет! Ну чого ти, Кет… Я не хотіла, пробач, — Еріка кинулася втирати старій сльози своїми задовгими рукавами. — Господи, не потрібно було тобі нагадувати…
— Ох, не дивися ти на мене, стару дурепу, — затуляючись від неї руками, промовила нянька. — Як згадаю свого Томмі, так і плачу, зовсім як ваш панотець за матінкою. Його лаю, а сама плачу.
Дівчина засмутилася. Кет не часто плакала при ній, більше сварила за котрусь із провин, яких у неї бувало безліч. А тут… Еріка майже силоміць всадовила Кетрін на сходинку перед кухнею.[6]
— Кет, пробач. Поплач, якщо хочеш, може, тобі полегшає, — вона обійняла няньку за плечі, й та потроху почала заспокоюватися.
— Не полегшає вже мені, дівчинко, — стара сумно дивилася в далечінь своїми вицвілими блакитними очима. — Видно, тільки в могилі заспокоюся. Надто вже ми кохали одне одного. Бувало, обійме він мене ось так, то й усі прикрощі кудись подінуться. І ніякого багатства мені не треба було, твоя правда… Але Бог дав, Бог і взяв…
Стара нянька замовкла, пожувала беззубим ротом. Дівчині самій стало так сумно, що схотілося плакати. «Надто вже кохали одне одного»… Напевно, це так страшно — втратити кохану людину. Еріка ще міцніше обійняла стару. Кетрін давно стала членом їхньої родини, адже вона гляділа спершу маленького сера Родеріка, а далі пішла за своїм вихованцем у Тейндел, коли барон Генрі Персі вигнав старшого сина з родового замку. Скільки Еріка пам'ятала, нянька завжди була такою старою, згорбленою і зморшкуватою, ніби порохнявий пень на болоті. Важко повірити, що колись і вона була молода… Чоловік Кетрін загинув давно-давно, ще в битві під Беннокберном, звідтоді вона жила з ними.
Еріка частенько просила Кет розповісти про ті часи, й стара охоче ділилася своїми спогадами. Дітьми вони завжди захоплено слухали розповіді про колишні битви, і в Еріки мороз пробігав по шкірі, коли вона думала про Вільяма Воллеса й короля Брюса, битву під Беннокберні,[7] про славну перемогу шотландців… Лише за десять років по тому молодий король Едуард III у битві під Халідон-Гілл зміг повернути Англії владу над непокірною Шотландією. Еріка зітхнула. Це було так давно! Вона ще навіть не народилася. Все це торкало в її душі невідомі струни. Видіння грандіозної битви, шотландських шилтронів,[8] грізно наїжачених довгими списами, поставало перед її очима, й волосся ворушилося від жаху. Як, мабуть, страшно було цим простим людям, котрі йшли на закутих у крицю лицарів, назустріч власній смерті! Дівчина знала, що там, при Беннокберні, бився її дід-шотландець, але ніхто з домашніх ніколи не заводив з нею мови про це. Видно, батькові не надто приємно було згадувати про поразку співвітчизників, у якій був почасти винен і його тесть.
Еріка мимоволі подумала, як вибагливо сплелася її доля. Один її дід — англієць, знатний і гордовитий лорд Персі, королівський намісник. Другий — патріот, який віддав життя за волю Шотландії, знаменитий своєю бурхливою вдачею Томас Рендолф, граф Мар, найближчий соратник короля Брюса.[9] Саме за таємне одруження з його донькою лорд Персі й вигнав із дому свого сина Родеріка. Батько… Колись його очікувала гідна заздрощів доля — багатство, пошана, слава… Зараз він вигнанець, злиденний і всіма забутий. Еріка майже не пам'ятала своєї матері — баронеса Ейлін Тейндел загинула невдовзі після народження дочки, і смерть її була страшна… Батько заборонив говорити про це.
Чого ж більше в ній самій? Змалечку Еріка чула шотландські казки, майже щодня бачила пастухів-шотландців у важких чорно-білих картатих пледах, які меланхолійно гнали худобу на круті схили Чевіотських гір. Їхніми сусідами були й шотландці, й англійці. Частенько, коли вона пустувала, батько зітхав: «Це в тобі грає кров старого Рендолфа. От рудий диявол!» А Кет, лаючи свою вихованку за чергову витівку, завжди заявляла: «Бісова англійська вдача!» Ось і думай, хто тут винен…
— Хіба можемо ми знати промисел Божий? — несподівано знову заговорила стара Кетрін, відволікаючи Еріку від сумних думок про її родину. — Коли твоя бабця, мати сера Родеріка, щойно його народила та підхопила гарячку, я саме втратила своє немовлятко. І як можна було інакше витлумачити таку випадковість: я з повними грудьми молока брела шляхом, знемагаючи від голоду, а твій дід посилав усіх своїх слуг нишпорити околицями, щоб знайти годувальницю для свого спадкоємця? Звичайно, це було знамення Господнє, коли вони наткнулися на мене. Якби не твій батько, що замінив мені моє дитя, я озлилася б серцем і щось тоді собі зробила. А так зрозуміла, що не всі англійці люті й жорстокі, серед них зустрічаються й добрі люди. Всі Персі добре до мене ставилися. Я звикла до вас і вважаю вас своєю родиною. Нічого мені більше не треба на старості літ.
6
У добу середньовіччя кухню зазвичай виносили за межі будинку й зводили окремо, щоб уникнути пожеж.
7
Під час битви на річці Беннокберні шотландці завдали нищівної поразки англійським військам, якими командував король Едуард II Великоногий, після чого той змушений був визнати незалежність Шотландії.