Господи, та просто уявити собі, що кволе дівчисько зможе вибратися з замку так, щоб його ніхто не помітив, і саме в такій темряві спуститися крутими скелями… Бр-р-р! Це не кожному чоловікові під силу, а їй за іграшки! Що не кажи, Нолліс був страшенно розлючений на дочку барона Тейндела, але десь глибоко в душі в нього чаїлася повага до цієї нерозважливої, але сміливої плюгавки. Це ж треба було посміти так нахабно обвести його круг пальця! Вони обнишпорили всі околиці, але й сліду її не знайшли. Куди ж вона поділася? Напевне, відсиджується де-небудь між цих триклятих пагорбів, що всі однаковісінькі й серед них можуть орієнтуватися хіба що шотландці та гірські цапи. Залишалося тільки припустити, що слухняна донька свого батька помітить дим від запаленого замку та швиденько побіжить назад — довідатися, а що ж там димить… Отут-то вони її й схоплять.
Джон Нолліс не так палко бажав з'являтися перед господарем зі звісткою про те, що його люба небога, якій за заповітом старого лорда Персі відходила левова частка графства Нортумберленд, жива та здорова. Потрібно позбутися цієї проклятої спадкоємиці, поки її не відшукають нотарії покійного Генрі Персі.
— Треба швидше цюкнути її, — пробурмотів він собі під ніс.
Звичайно, шкода буде просто так вбивати таку красуню, але справа — перш за все… Зрештою, йому ніхто не перешкодить побавитися з нею перед тим, як він виконає волю свого пана. Він прийняв рішення, повеселішав і навіть почав насвистувати під ніс якусь пісеньку. Дівчисько не могло далеко піти, вони легко її впіймають. Ну-ну, маленька, весело подумав він, давай пограємося в котика й мишку. Тільки ось котик тобі трапився надто схожий на рись, і в мишки нема жодних шансів. Маленької рудої мишки, що випадково зіпсувала чужий сир…
Алегорія йому сподобалася, й далі Джон поїхав веселіше. Він знав, де шукати, й був упевнений, що знайде втікачку. Від нього ще ніхто не втікав.
Розділ 6
Вона отямилася від того, що по її щоці текла холодна вода. Кап, кап… Кап, кап… Немов осінній дощ монотонно стукотів по даху. Ні, це був не дощ. Холодна крапля знову впала на її обличчя. Еріка невдоволено поморщилася та спробувала відвернутись. Різкий біль відразу прохромив їй скроню, змусив застогнати. Якийсь час вона нічого не відчувала, крім цього пекучого болю, від якого розколювалася голова.
Свідомість поступово поверталась до неї, приносячи з собою новий біль. Господи, що ж, у неї не лишилося жодної кісточки, котра не боліла б? Еріка повільно обмацала себе. На обличчі садно, подряпини, але начебто все ціле. На її подив, одягнута вона була в чоловічі штани, сорочку й гамбізон[33] із грубої шкіри, вочевидь завеликий. На голові чиясь шапка… Чому ж усе так болить? І де вона?
Дівчина спробувала озирнутися, і з третьої спроби їй вдалось трохи підвестися на лікті. Перед очима все пливло, ніби вона опинилася на дні каламутної річки. Таке було, коли вони з Браном пірнали в Тейн на парі, хто довше протримається під водою. Гіл сидів на березі й реготав, коли вони зринали, усі в болоті й водоростях. Діти страшенно мерзли, але ніхто не бажав поступатись іншому, й вони все одно пірнали та пірнали. Зрештою, примчав розлючений батько й прогнав їх додому…
Батько… Бран. Гіл. У неї в голові ніби щось вибухнуло, розбиваючи її спогади на безліч гострих скалок. Еріка рвучко сіла на холодній підлозі, обхопила голову руками. Вона згадала все. Перед очима затанцювали різнобарвні уривки картин, складаючись у єдине ціле. Спалений Тейндел, кров на підлозі, мертвий стражник і мерці в залі… Скрізь мертві, тільки мертві. Еріка запекло вчепилася зубами собі в руку, мало не прокусила її.
Це трохи привело її до тями.
— Господи, невже це був не сон? — простогнала вона.