Але на душі в неї було зовсім не так весело, як вона хотіла показати. Що ближче вони під’їздили до замку, то більше Еріка супилася. У неї був час подумати про те, що сталося, й тепер, коли було зрозуміло, що Маклейни не причетні до нападу на Тейндел, дівчину почали долати сумніви.
Куди вони їдуть? Додому? Але в неї немає дому… Порожні стіни та п’ятеро людей, котрі лишилися живі, — ось і все в колишньому Тейнделі. Що вони їстимуть, як взагалі тепер жити в спорожнілому замку? Варто їй заплющити очі, як перед нею постають обличчя вбитих. Ні, вона не зможе там жити. Та й хто вона тепер? Волоцюжка, сирота, в якої нема більше нічого… Її навіть не приймають за дівчину. Вона з тугою провела рукою по своєму обстриженому до пліч волоссю. Як легко було його обстригти! Кілька разів клацнули ножиці — і все, нема її кіс. Ось так само, відразу, вона втратила все — родину, дім, захист.
Вона різко зупинила свого коня й спішилася. Намотала повід на ліщиновий кущ, сіла під деревом і впустила голову на руки. Дональд від несподіванки ледве встиг віддати наказ притримати коней. Латники зупинилися, здивовано перезираючись.
— Що сталося, міледі? — під’їжджаючи, поцікавився він.
— Куди ми їдемо, Дональде? — тихо запитала Еріка в командира свого маленького загону.
Той розгублено глянув на неї.
— Тобто як це — куди? Звичайно ж, ми повертаємося в Тейндел!
— І що далі? — так само тихо спитала вона. — Що там, у Тейнделі? Що ми робитимемо в порожньому замку?
Дональд тужно замовк. Видимо, до нього тільки зараз дійшов зміст її слів. Він був воїном, і не звик ставити собі запитаннями про майбутнє.
— Адже замок не витримає ще однієї облоги, — сумно промовила Еріка. — А вона буде… Якщо ті, хто вбив усіх… — голос її перервався, — повернуться. А не повернуться вони, то сусіди-шотландці довідаються, що мій батько мертвий, і нападуть на нас. Замок нема кому захищати!
У очах огидно защипало. Дональд голосно зітхнув, і Еріка замовкла. Ні до чого їй виказувати слабкість перед своїми людьми. Вони їй вірять, поки вона сильна.
— Мені все одно нема чим платити вам, — сказала вона. — Я навіть не маю права керувати Тейнделом. Адже я не введена в права спадщини…[34]
— Що ви пропонуєте, міледі? — опустив голову вояк. — Ви дочка мого пана, і я піду за вами, куди ви накажете. Ми всі любили сера Родеріка. Він умів домовлятися з дружиною, і всі ладні були йти за ним у вогонь і у воду. Барон Тейндел був справедливою людиною. Накажіть, і ми виконаємо все.
Першої миті вона оніміла від його слів. Вона повинна наказувати? Але що вона може? З іншого боку, ці люди довіряють їй… Одне вона знала напевне: якщо вони повернуться, то загинуть усе до єдиного. Ця впевненість наповнювала її душу холодним острахом. Треба на щось зважуватися. Вона подумала й мовила:
— Ми рушимо до Хоїка, а звідтіля поїдемо вглиб Шотландії. У мене залишилася родичка — тітка Маргарет. Вона сестра моєї матері, й нам більше нікуди податися, крім як до неї. Вона повинна прийняти мене… І вас.
— Але чому ви збираєтеся шукати притулку в Шотландії?! — вигукнув вражений Дональд. — Адже це небезпечно! Чому не в Беверлі, в свого дядька?
— Тому що я вірю отцю Годвіну, — серйозно дивлячись на нього своїми величезними зеленими очима, сказала дівчина. — Він ніколи не помилявся. І ми даремно не повірили йому відразу… Якщо це були не шотландці, то нам варто остерігатися англійців. Я довго думала, Дональде, — повір, я мала вдосталь часу. Хтось бажав прибрати з дороги батька й дуже боявся, що люди довідаються, хто це зробив. Саме тому в Тейнделі загинули всі, навіть старі й діти, саме тому слід привів нас до Маклейнів…
Голос її по-зрадницьки зірвався. Дональд втупився в неї розширеними очима.
— Ага… Ну, тобто, якщо так, то воно звичайно… — забурмотів він. — А не міг це бути Дуглас? Якщо так, то виходить, ми зараз їдемо просто до шотландців у лабети.
— Ну чому відразу в лабети, — поморщилася Еріка. — Навіть якщо це Дуглас, то йому просто на думку не спаде шукати нас у Шотландії, під самим носом у себе. Я думаю, нам краще схитрувати. Ми вирушимо у Фолстон, розповімо про напад і почнемо всім говорити, що збираємося до короля — шукати справедливості. А потім розділимося, і я з частиною людей поїду до тітоньки Маргарет, а інші рушать на південь, щоб потім приєднатися до нас у Хоїку.
Похнюплений Дональд слухав її. Звичайно, добре виходить, тільки ось на серці все одно туга. Куди їх чорти несуть?
34
Введення в право спадщини — законодавча процедура. До повноліття сироти не мали права розпоряджатися залишеним їм майном. Звичайно в таких випадках призначався опікун.