— І-ех! — вирвалося в нього. — Якби живий був сер Родерик…
Еріка здригнулася й замовкла. Слова Дональда її неприємно зачепили. Вона підвелася з землі, рішуче обтрусила штани й куртку. Годі. Вона прийняла рішення, й скасовувати його не буде.
— Їдьмо, — коротко наказала Еріка. — Нам треба до смерку здолати перевал.
Дональд підставив їй долоню, й вона важко піднялася в сідло. Вона стомилась, але мусила їхати. Бозна-чому дівчина інстинктивно відчувала, що загроза виходить саме з Нортумберленда. Зараз краще відсидітися де-небудь у тихому спокійному місці. Вона зовсім не знала свого дядька Джеффрі, та й батько його ніколи не любив. Він завжди говорив, що його брат хитрий і здатний на підлість… Бог знає, як він зустріне її? Швидше за все, викине геть, як докучливу жебрачку. Адже вона не може навіть переконливо довести, що є дочкою Родеріка Персі, а хто повірить їй на слово? На додачу їй жахливо не хотілося їхати в Беверлі, та й годі.
Зате тітоньку Мег вона чудово пам'ятала. Залишалося сподіватися: тітка також пам'ятає, що має небогу. Колись Маргарет Рендолф часто приїздила до своєї молодшої сестри, але згодом її візити стали дедалі рідшими. Востаннє вони бачилися досить давно — років шість тому. Але ж не відмовиться тітонька прийняти її? Адже в неї нікого більше нема… Заглиблена в думки Еріка їхала з низько опущеною головою. Видимо, її стан передався всьому невеличкому загонові. У цілковитому мовчанні вони проминули поворот на Тейндел і далі пустили коней клусом. Дівчина змусила себе не дивитися в той бік, де лишився замок. Вона почувалася зрадницею, проїжджаючи повз свій зруйнований дім, але тільки сильніше стискала в руках поводи.
— Я повернуся сюди, — вперто прошепотіла вона так тихо, що її ніхто не міг почути. — Повернуся неодмінно.
Розділ 7
Сьогоднішній день не віщував нічого незвичайного, життя йшло, як завше, — котилося по раз і назавжди второваній колії. У замку Бархед, вотчині клану Макфергюсів, наставав звичайний жовтневий ранок. Осінь уже міцно ствердилася в цьому краю лісів і озер, замітаючи опалим листям дороги та вкриваючи пагорби ліловим килимом сухого вересу, що потроху відцвітав. Люди квапилися зібрати з полів рештки врожаю та надійно сховати його під дахами комор до настання затяжних жовтневих дощів…
Господиня замку Маргарет Макфергюс устала, щойно перші сонячні промені встигли освітити зубці головної вежі Бархеда. У неї сьогодні було багато справ — втім, як звичайно… Якщо ти гарна господиня, не годиться довго спати. Сьогодні вона підхопилася вдосвіта, щоб простежити за відправленням вівса в сусіднє абатство Флетчер. Щоосени відсилали вони ченцям овес, і до зими отримували чудовий ель.
За звичкою вона спочатку спустилася вниз, до господарських прибудов. Зазирнула дружина барона Макфергюса й на кухню, віддала розпорядження куховарці, а по тому подалася в комору. Прискіпливо оглянула припаси і тепер почувалася задоволеною. Учора вони з Дженет солили м'ясо, і господиня побоювалася, щоб до нього не дісталися пацюки… Ні, все було гаразд, солонина лишилося цілісінькою. Потрібно буде запустити в комору кота, бо пацюки й миші просто жити не дають! Маргарет на мить затрималася в коморі, задоволено оглядаючи своє господарство. Зі сволоків, з-під стелі звисали копчені окости, лоскотали ніздрі неповторним ароматом, золотаві в'язки цибулі рівними рядами вкривали стіни, по кутах громадилися засіки з борошном і вівсом… Усе це сповнювало її спокійної впевненості в багатстві та добробуті. Це був її дім, і Маргарет ним пишалася. Так, вони не настільки багаті, як їхні сусіди Макнаби, Дугласи чи Макальпини, але живуть чесно, і нічого їм не бракує. Клан Макфергюсів, хоч і не такий численний, як деякі, може похвалитися чималими статками. Дункан був дуже дбайливим господарем, і Маргарет намагалася у всьому допомагати йому.
Вона проходила замком, звично відзначаючи для себе, що потрібно сьогодні зробити.
Удень вона, як завше, займатиметься шиттям, а поки треба перевірити скотарню, нагодувати свиней та курей. Учора вночі коза окотилася: народилось двійко чарівних біленьких козенят, тож слід було оглянути їх, помістити матір із малюками в окрему загороду… Настав звичайний день, сповнений клопотів і турбот. Маргарет звикла сама вести чимале господарство, і цей ранковий ритуал давно став невід'ємною часткою її самої. Так вона почувалася господинею в Бархеді. І хоча була вже не така молода, але й далі міцно тримала в своїх маленьких умілих ручках і свого чоловіка, й увесь замок.
Колись Мег була справжньою красунею, але роки не пожаліли її краси. Темно-каштанові коси вигоріли на сонці, подекуди в них уже зміїлася сивина, шкіра засмагла та вкрилася зморщечками, руки, колись пещені й білі, набрали брунатного відтінку та зробилися твердими. О, коли вона була молода, руки і серця Маргарет, старшої доньки знаменитого поплічника самого короля Брюса, Томаса Рендолфа, домагалися найвідоміші з багатих шотландських лердів…[35] Але їхній батько загинув, вони з сестрою лишилися зовсім самі, й усі ці блискучі молодики відразу кудись випарувалися. Ейлін тоді була зовсім дівчинкою, і її взяв на виховання друг їхнього батька, Джеймс Дуглас. А Меггі довелося виходити за того, хто запропонував захист і дах над головою, — за молодого сина лорда Макфергюса, небагатого, нічим не примітного й не дуже гарного. Але Дункан став їй добрим і вірним чоловіком, а натомість вона платила йому відданістю. Згодом навіть полюбила цього невисокого, похмурого з вигляду чоловіка. Народила йому сина й доньку і була цілком задоволена своїм тихим життям. Тож можна було навіть назвати її щасливою. Особливо якщо порівнювати її долю з сестриною…