— Там, на подвір'ї, коли приїхали молоді лорди… — зовсім убитим голосом промовила Еріка.
Навіть скінчити своєї мови бідолашна не встигла, бо Маргарет раптом схопилася обома руками за щоки, й обличчя її осяяла радість.
— Чого ж ти мовчиш, дитя нерозумне! Таж це, напевне, мій Роберт приїхав, а я тут стою! Швидше, Мері, ходімо зустрічати його! А ти опоряджайся мерщій та спускайся. Надягни ту синю сукню, яку я тобі подарувала.
Останні слова господиня вигукувала вже на бігу. Тітонька забула про все та з несподіваною спритністю помчала сходами вниз.
— Та вона на городнє опудало схожа! — обурено волала вслід їй Мері. — Ма, невже вона вийде до гостей? Ма!
Кузина з досади тупнула ногою. Наостанок ще кинула на Еріку злостивий погляд і побігла доганяти матір. Еріка голосно зітхнула з полегшенням. Вийшло! Тепер мерщій до себе, поки тітонька справді не передумала, поки не довідалася про подробиці її зустрічі з конем…
— Дженет! — загукала вона, кидаючись услід за служницею. — У тебе є вода?
…За мить дівчина вихром злетіла нагору сходами та вдерлася в свою кімнатку. Внизу вже гомоніли гості, розсідаючись за святкові столи, а вона ще не була вдягнена. Еріка з відразою здерла з себе мокрий брудний одяг і пожбурила його в куток. Так, десь тут був гребінець. Вона сичала й тихенько підвивала, старанно розплутуючи мокре волосся. Трикляті пасма так розкошлалися, начебто вночі з ними брауні бавився.[39] За ці півроку обрізані поспіхом кучері встигли відрости трохи нижче пліч, і цієї довжини їм цілком вистачало, щоб заплутатися.
Нарешті їй вдалось упоратися з ними. Дівчина відкинула віко скрині та дбайливо дістала з нього охайно згорнуту сукню. М'яка вовна темно-синього кольору приємно лягла в руки, складки розправилися, й сукня в усій своїй пишноті ковзнула на ліжко. Звичайно, їй далеко було до вбрання Мері, чию сукню шили по останній «бургундській» моді, яка щойно входила у вжиток, — із високою талією, візерунком по широкому поясі та довгим шлейфом — і коштувала чималі гроші…
Еріка покрутила сукню, тримаючи її на витягнутих руках. У простоті теж є особлива принадність, філософськи вирішила вона. Натягла, задоволено зітхнула — сиділа сукня чудово. Донизу пелена розширювалася, спідниця спадала вільними складками майже до самої підлоги. Простий квадратний виріз відкривав високу шию, а вузькі рукави охоплювали руку до самого зап'ястя.
Дівчина навіть трішки пожалкувала, що не має жодної прикраси. Сюди пасував би широкий вишитий пояс із довгими китицями, що спускаються до самої підлоги… А втім, у неї ж є прикраса! Еріка кинулася до ліжка. Застромила руку під вовняний валик, який слугував їй за подушку, витягла загорнуте в ганчірку люстерко. Простромила його руків’я в петлю з тоненької шкіряної тасьми, з гордістю начепила на пояс. Ось тепер можна йти на свято.
Вона уявила, як Дік роззявить рота, коли побачить її в цьому вбранні. Тоді вже в нього таки не повернеться язик сказати, що вона брудна служниця!
Тож час іти. Еріка прискіпливо оглянула себе зусібіч і з завмиранням серця взялася за ручку дверей. Смикнула її і здивовано завмерла.
Двері виявилися замкненими.
Розділ 9
На відміну від гостей Бархеда, які спали під гостинним дахом, Нолліс заночував там, де застала його темрява, — на купі сушняку просто в лісі. І не можна сказати, що це була найкраща ночівля в його житті. Втім, до такого він звик із дитинства, але тепер це чомусь жахливо дратувало. Може, він уже застарий для того, щоб цілий день проводити верхи, а потім спати на землі, вкриваючись власним плащем?
Джон Нолліс недобре посміхнувся. Ні, мабуть про старість рано думати — він ще багатьом із молодих фору дасть. Не в цьому річ… Щойно сер Джеффрі доручив йому цю справу, все в нього пішло наперекіс. Руда відьмочка виявилася хитрішою, ніж він міг припустити. І звідки в п'ятнадцятирічного дівчиська стільки хитрощів? Може, вона зачаклована? Через якусь плюгавку він стільки часу змарнував!
Це ж треба — півроку нишпорив усіма шляхами Англії, випитуючи про неї всіх, кого не ліньки було, перевірив усі варіанти, розставив хитромудрі пастки в Лондоні, а вона водила його за носа, немов хлопчиська! Але ж усе було так просто… Коли Джон зміркував, як дівчисько обдурило його, — навіть мимоволі почав її поважати. Не кожен зметикував би, як вчинити в її становищі. З'явитися в найближчому від Тейндела містечку, зупинитися в трактирі, розповісти всім і кожному, що збирається їхати в Лондон… Люди напевно запам'ятали це, а по тому втікачі просто звернули з тракту й подалися назад, уже ретельно ховаючись і уникаючи людних місць. А вже там — шукай вітра в полі. Хто шукатиме дочку Родеріка Персі в Шотландії? Адже треба навіженим бути, щоб податися в самісінькі лабети до Чорного Дугласа.