Це був Нака, друг і ворог Каї-Наї: з ним вони видирали пташенят із гнізд? ходили по горіхи і з ним майже щодня Каї-Наї бився навкулачки.
Друга партія жінок кількістю дорівнювалася першій і тримала у руках мотики з оленячого рогу. Чоловік поставив уряд жінок з мотиками, а гурт жінок з чудернацькою річчю одвів трохи далі; потім одійшов на бік і крикнув. Жінки замахали мотиками, підпушуючи землю… Перша партія, де була Каї-Наї мати й Учанга, рушила з місця… Каї-Наї ледве не звалився з дерева від здивування, коли Нака устромив загострений кінець пенька в землю, наліг на палицю і крикнув. Жінки подались уперед, ремінці натягнулися, і вони тихо пішли, тягнучи за собою первісного плуга, що, вириваючись з слабих ще рук хлопця, вивертав з-під себе цілину.
Мабора теж витріщив очі і з роззявленим ротом дивився на жінок: того, що бачив він, не міг збагнути нерозвинений мозок печерного мешканця.
Мабора та Каї-Наї ніяк не могли зрозуміти, для чого жінки риють землю, та ще таким чудернацьким способом…
Чоловік, що вчора свердлив дірки, іноді підходив до Нака, брав з рук його держака і показував йому, як керувати плугом. Це своєрідне змагання мотики з плугом закінчилося повною перемогою плуга. За годину, поки жінки з мотиками колупали землю й товклись майже на одному місці, плуг дійшов до узлісся, повернувся назад і підняв рівну смугу землі.
Мабуть праця була дуже важка, бо запряжені жінки раз-у-раз зупинялись і витирали піт з лоба.
А чоловік, видно було, був дуже радий перемозі плуга: він реготав, скакав і глузував з жінок з мотиками.
Він сам вигадав цього плуга й показав його роботу, порівнявши з працею мотиками.
Під кінець змагання усі мешканці селища, що були в цей час дома, висипали, на берег… Повилазили навіть згорблені діди й баби, спираючись на ціпки. Вони недовірливо хитали головами й підозріло дивилися на цю новину. Винахідник зняв збрую з жінок і відніс плуга в намет. Він помітив деякі хиби в своєму плузі і, виправивши їх, думав напровесні пустити плуга в роботу…
Потім Мабора та Каї-Наї бачили, як жінки почали чистити рибу, що наловили вчора рибалки, й стали розвішувати її для просушування на дрючках. Коли жінки скінчили роботу, мати Каї-Наї одійшла од жіночого гурту й лягла під кущем недалеко дерева, на якому сиділи Каї-Наї з Маборою.
Хлопець зліз з дерева і, ховаючись у траві, підповз до матері. Вона лежала горілиць і, підклавши руки під голову, дивилась на небо.
— Мамо! — тихо покликав Каї-Наї.
Вона підвелась і з жахом подивилась в бік Каї-Наї.
— Не бійся, мамо; це я, — Каї-Наї…
Вона знову впала на землю. Груди їй здіймалися від частого подиху, і Каї-Наї почув, як стукало в неї серце.
— Не бійся, мамо! — знову сказав Каї-Наї, — це я, Каї-Наї: я скучив і прийшов до тебе…
Жінка підвела голову; подивилась, чи не дивиться хто на них, і спитала, радісно дивлячись на Каї-Наї:
— Ти живий, синку? Я думала, що й тебе вбито, як батька…
Каї-Наї побачив, як сльози потекли з її очей… Але вона витерла їх, усміхнулась і спитала:
— Де ти був, любий, і як довідався, що я тут?
Каї-Наї розповів їй, як він зостався самотний у лісі, як блукав там і натрапив на плем’я, що мешкало на червоній скелі; як вони з Маборою пішли по слідах білявих людей і дійшли до водяного селища.
— Тепер я розумію, — сказала вона, — це ти укусив за ногу Дода…
З табору долетів до них звук свердла. Вона подивилась на табір…
Там коло багаття знову сидів чоловік, що вигадав плуга і свердлив свої дірки.
— Я боюся за тебе, синку… Дод дуже лютий і недобрий чоловік… Він заприсягся, що розтрощить тобі голову, коли ти ще попадешся йому на дорозі.
Каї-Наї засміявся.
— Я не боюся Дода! — сказав він.
— Що думають робити біляві люди? — раптом почувся голос Мабори, що підповз до них і слухав розмову Каї-Наї з матір’ю.
— Хто це? — злякано запитала жінка.
— Не бійся, мамо… Це Мабора, парубок з червоної скелі… Ми укупі прийшли з ним сюди.
— Що думають робити біляві люди? — знову нетерпляче спитав Мабора. — Що казали Дод та його товариш, коли повернулися додому? Чи думають люди з озера напасти на плем’я орла, чи Дод з товаришами випадково потрапили до нас?
Жінка подивилась на Мабору. Він лежав схований за кущем, і крізь віти чагарника їй були видні тільки очі парубка, що дико горіли від нетерплячки.
— Дод з товаришем випадково потрапили до вас, але вони тепер мають на думці перебити вас, як плем’я Уру-Уру, і забрати у вас жінок…