Каї-Наї пішов навпростець у той бік, де він думав найти прогалявину з багаттям, і відтіля, знайшовши слід, знову піти за ворогами.
Він уже з годину йшов лісом і дивувався, що нема прогалявини, де він бачив учора багаття. Йому здалося, що він забрав дуже вправо; через це він повернув ліворуч і йшов так деякий час, але прогалявини не було, і хлопець з досадою зрозумів, що збився з дороги. Каї-Наї стало ніяково. Коли він ішов за ворогами, у нього була мета наздогнати їх, а що далі буде, він не знав. Ця лісова стежка була єдиним зв’язком з людьми, хоч вони й були його ворогами, і, загубивши її, він зоставсь один проти лісу, проти тих могутніх сил, що вчора ще гуркотіли над його головою і, хто знає, може, довідавшись, що він збився з дороги, вони знову з’являться сюди й нападуть на нього. Він думав, що удар блискавки, що запалив грушу, мітив у нього, і він тільки випадково, сховавшись у дуплі, уник вірної смерти.
Він заскиглив і, зірвавшись з місця, навпростець побіг лісом. Тепер він не знав, куди біжить, він почував тільки, що стояти так не можна, що треба щось робити і кудись бігти. Довго в розпуці біг хлопець, а ліс хльоскав його вітами, роздирав сучками шкіру і шумів над його головою непроглядною стелею. Але ось ліс став рідшати, перед очима у Каї-Наї появився клапоть неба, і згодом він був на прогалявині.
Радісний, вибіг він на неї, думаючи, що знайшов те, що шукав. Серед прогалявини він зупинився і став розглядати землю, сподіваючись знайти сліди ворожої постоянки, але це була не та прогалявина, де він знайшов учора багаття.
Раптом позад нього почувсь шурхіт. Каї-Наї швидко обернувся і зомлів з жаху: за кілька кроків від нього стояв ведмідь. Хмара бжіл літала навколо нього. Однією лапою він затуляв очі, а другою одмахувавсь од бджіл, що яро накидались на нього. Мабуть ведмідь виламав десь борть, забравсь туди і добре попоїв меду.
Ведмідь був тотемом рідного племени Каї-Наї. Жодна людина з їхнього племени через це не підіймала списа й не стріляла в ведмедя. Смерть неминуча судилася б зухвалому смільчакові, смерть від своїх рідних. Каї-Наї знав це. Крім того, він знав, що усе його плем’я, плем’я Уру-Уру, мало походження від ведмедя, і, таким чином, перед ним стоїть оце його кревний родич. Каї— Наї упав навколюшки й уклонився ведмедеві.
— Не займай мене, Уру-Уру! — звернувсь до нього Каї-Наї. — Я ще хлопець! Я тільки малий хлопець, Каї— Наї! Ми ніколи не полюймо на тебе. Це біляві люди не люблять тебе. Вони вбили мого батька й забрали в полон матір. Вони пішли тією стежкою, що веде з прогалявини, де стріла з неба спалила дерево.
Каї-Наї був хитрий хлопець; він хотів використати свого родича, нацькувавши його на ворогів.
Коли він підвів голову, ведмідь був уже далеко і, одбиваючись від бджіл, що насідали на нього, пірнув у гущавину.
Каї-Наї підвівся і потихеньку пішов за ведмедем. Він був певний, що ведмідь послухався його вмовлянь і пішов слідом білявих людей і, таким чином, він, Каї-Наї, стежачи за ведмедем, знайде стежку, якою, пішли вороги.
Бджоли, загубивши в кущах ведмедя, раптом побачили хлопця, що йшов їм назустріч, і люто накинулись на нього. Каї-Наї затанцював на прогалявині, одмахуючись, як і ведмідь, од бджіл, і коли одна з них боляче ужалила його в спину, як заєць поскакав геть і сховався в кущах, а бджоли довго ще гули на прогалявині, шукаючи на кому б зірвати злість.
Каї-Наї спробував був обійти прогалявину й знайти ведмежий слід, але це не вдалося йому, і він знову заблудив. Так блукав Каї-Наї цілий день, майже не ївши: йому пощастило знайти тільки декілька пташиних гнізд і з’їсти десятка півтора маненьких голих пташенят. Надвечір, знесилений, він вибрав високе дерево і зліз аж у саме верховіття його.