Вона швидко глянула на голову. А той сидів прямий, як жердина, розглядаючи табличку: «Виходячи, гаси світло!»
— Дуже шкода, що погода гарна, — сказав він. — Була б трохи гірша, нам не довелося б чекати, поки Смирнова нагуляється.
Оля завмерла з руками на потилиці:
— Як не соромно! Ти сам послав меле додому по протоколи!
Голова довго, старанно позіхав, потім відповів:
— Звідки я знав, що ти милуватимешся погодою, поки інші чекають.
— Це свинство! — Оля підскочила. Кругле обличчя її почервоніло, сині очі розширилися. — Це свинство! Я цілу дорогу бігом! Я…
— Годі вам! Ви! — сказав басом Грицина.
— Нічого не годі! Мені обридли ці ідіотські причіпки! І це дуже підло — переносити свою особисту неприязнь на ділові стосунки!
Оля сіла й стала гризти кінчик носовичка.
— Істерика — найкращий спосіб самозахисту, — вирік голова.
Якусь хвилину учкомівці мовчали, похмуро поглядаючи на «підсудного» та «потерпілу». Ті совалися на стільцях, вмощуючись зручніше. Час від часу поправляючи темного, звислого на лоба чуба, Женя похмуро оголосив:
— Н-ну… Багатьох членів учкому не вистачає… Одні хворі, інші — на змаганні. Я гадаю, що ми й учотирьох зможемо обговорити питання про поведінку оцього… типа.
Голова встав на весь свій довжелезний зріст і спрямував блискучі скельця окулярів на Дмитрика:
— Рожков! Відповідай на запитання. Був такий факт? У середині цього року, коли Бєлєнька вперше прийшла до нашої школи, ти умочив її косу в чорнильницю.
Дмитрик сидів, похнюпивши голову, тримаючись руками за краї стільця.
— Був, — відповів він тихо.
— Далі! Під час зимових канікул, зустрівши Бслєньку на вулиці, ти вдарив її сніжкою в око. Так це чи ні?
— Так…
— Гаразд. Тепер скажи мені, Рожков: ти живу мишу до школи приносив?
Дмитрик мовчав. Муха сіла йому на коліно. Він машинально впіймав її і став розглядати.
— Рожков! Я тебе запитую!
— Приносив, — прошепотів Дмитрик, відриваючи у мухи лапу.
— А в буфеті, під час сніданку, ти сунув цю мишу Бслєнькій за пазуху?
Дмитрик мовчав. Зоя постукала олівцем об стіл:
— Рожков! Ти не в себе дома! Кинь муху і відповідай!
— За комір, а не за пазуху, — сказав Дмитрик і хмуро зиркнув на неї з-під чубчика.
— Добре, — вів далі голова. — Ми тебе, здається, попереджали, що отаке цькування новеньких у радянській школі неприпустиме, що коли ти не кинеш своїх витівок, то тобі це так не минеться. І от, замість того, щоб виправитися, ти вчора підставив Бєлєнькій ніжку. Вона впала й розбила собі лоба. Так, якщо я не помиляюся?
Дмитрик сидів, відкопиливши губи. Він важко дихав і часто шморгав носом. Нюся підвелася з-за стола. Стоячи струнко, вона проговорила тихим, тремтячим голосом:
— І ще позавчора він у мене гумкою стрельнув… Замалим кров із вуха не пішла…
Вона знову сіла й завмерла з нерухомим обличчям. Женя теж сів, відхилився на спинку стільця і витягнув довгі ноги:
— Н-ну… Я гадаю, що тут справа проста. Висловлюйте свої думки, і край.
Учкомівці мовчали. Мовчали «підсудний» і «потерпіла». За вікном, на дротах повітряної мережі, вмостилися дві ластівки. Вони, перебираючи лапками, боком рухалися по дроту і витягували шиї, заглядаючи у вікно.
— Вигнати! — сказав басом Грицина.
Зоя підняла вказівного пальця:
— Ні, товариші! Не просто вигнати. Ми, звичайно, можемо порушити клопотання, щоб його перевели до іншої школи, але, товариші, тут зовсім інша річ. Усі ми тут старшокласники, і у нас не буває випадків, щоб хлопчаки лупцювали дівчаток. А в молодших класах, товариші, це масове лихо. Хлопчаки…
— Хлопчики, — озвався басом Грицина.
— Хлопчики дивляться на дівчаток, як на істот нижчих, усіляко їх пригноблюють. І я вважаю, що це не що інше, як пережиток тих часів, коли на жінку дивились, як на рабиню, товариші…
— Загнула! — сказав Грицина.
— … І по-моєму, товариші, ми повинні організувати над Рожковим товариський суд, ми повинні зробити так, щоб про цей випадок дізнались усі в школі, ми повинні, товариші, витравити ці феодальні звички з нашого колективу.
Вона замовкла. «Феодал» Дмитрик кусав нижню губу. Нюся зиркала на нього.
— Так, — сказав голова. — Грицина — за виключення. Зоя — за товариський суд. Смирнова! Твоя думка?
Знехотя, — вона все ще гризла носовичок, — Оля промовила:
— Якби всіх за це виключали, то тебе давно б у школі не було. Як ти мене в шостому класі мучив!
Голова розлютився. Темний чуб знову затріпотів над окулярами: