— Ото вже перепаде тобі від учителів…
Боря знизав плечима і зневажливо посміхнувся:
— «Перепаде»! Зовсім не перепаде. Навпаки, навіть спасибі скажуть.
— Якщо для навчання, виходить, не перепаде, — погодився вусатий робітник.
Розмова зацікавила інших пасажирів: із сусіднього відділення вийшов молодий засмаглий лейтенант і зупинився в проході, поклавши лікоть на другу полицю; підійшли дві дівчини-колгоспниці, голосно лузаючи горіхи; підійшов високий лисий громадянин у пенсне; підійшли два ремісничники. Борі, як видно, полестила така увага. Він заговорив жвавіше, вже не дожидаючи розпитувань:
— Ви знаєте, яку ми користь школі приносимо… Один вуж у зоомагазині сімдесят п'ять копійок коштує, та ще спробуй дістань! А ропухи! Навіть по тридцять копійок, та й то три карбованці тридцять копійок. А сам тераріум!.. Якщо такий у магазині купити, карбованців з п'ятдесят обійдеться. А ви кажете «перепаде»!
Пасажири сміялися, кивали головами.
— Молодці!
— А ви що гадаєте? І справді користь приносять.
— І довго ти їх ловив? — спитав лейтенант.
— Цілих два тижні. Вранці поснідаю — і відразу на полювання. Прийду додому, пообідаю — і знову ловити, аж до вечора. — Боря зняв кашкета з голови і став обмахуватися ним. — З ропухами та жабами ще нічого… І ящірки часто трапляються, а от з вужами… Я раз побачив одного, кинувся до нього, а він — у ставок, а я не втримався — і теж у ставок. Думаєте, безпечно?
— Небезпечно, звичайно, — погодився лейтенант.
Майже весь вагон прислухався тепер до розмови. З усіх відділень висовувались усміхнені обличчя. Коли Боря говорив, западала тиша. Коли він замовкав, звідусіль чулися приглушений сміх і тихі голоси:
— Цікавий який хлопчина!
— Маленький, а який свідомий!
— Та-ак! — протяг дідусь у панамі. — Суспільно корисна праця. У наш час, громадяни, таких дітей не було. Не було таких дітей!
— Я ще більше наловив би, коли б не бабуся, — сказав Боря. — Вона їх до смерті боїться.
— Бідолашна твоя бабуся!
— Я й так їй нічого про гадюку не сказав.
— Про кого?
— Про гадюку. Я її чотири години вистежував. Вона під камінь сховалась, а я на неї чекав. Потім вона вилізла, я її прищикнув…
— Виходить, і гадюку везеш? — перебив його робітник.
— Еге! Вона у мене в банці, окремо. — Боря махнув рукою під лавку.
— Цього ще бракувало! — простогнала пасажирка в темному кутку.
Слухачі трішки притихли. Обличчя їхні стали серйозніші. Тільки лейтенант і далі всміхався.
— А може, це й не гадюка? — спитав він.
— «Не гадюка»! — обурився Боря. — А що тоді, по-вашому?
— Ще один вуж.
— Гадаєте, я вужа розрізнити не можу?
— Ану покажи!
— Та облиште! — закричали навкруг. — Хай їй!
— Нехай, нехай покаже. Цікаво.
— Ну що там цікавого! Дивитися гидко!
— А ви не дивіться.
Боря витяг з-під лавки сумку і присів перед нею навпочіпки.
Ті, що стояли в проході, розступилися, ті, що сиділи на лавках, попідводились із своїх місць і повитягали шиї, дивлячись на зелену банку.
— Сорок років прожив, а гадюки од вужа не зумію відрізнити, — сказав громадянин у пенсне.
— От! — повчально обізвався дідусь. — А якби у вас у школі був тераріум, тоді змогли б.
— Вуж біля голови плямочки такі жовті має, — сказав Боря, заглядаючи збоку в середину банки. — А у гадюки таких плямочок… — Він раптом замовк. Обличчя його набуло зосередженого вигляду. — У гадюки… у гадюки таких плямочок… — Він знову не доказав і подивився на банку з другого боку. Потім заглянув під лавку. Тоді повільно обвів очима підлогу навколо себе.
— Що, немає? — спитав хтось.
Боря підвівся. Тримаючись руками за коліна, він усе ще дивився на банку.
— Я… я зовсім недавно її перевіряв… Тут була…
Пасажири мовчали. Боря знову заглянув під лавку:
— Ганчірка розв'язалася. Я її дуже міцно зав'язав, а вона… бачите?
Ганчірка нікого не цікавила. Усі з острахом дивилися на підлогу й переступали з ноги на ногу.
— Казна-що! — процідив крізь зуби громадянин у пенсне. — Виходить, що вона тут десь повзає.
— Та-ак! Історія!..
— Ще ужалить у тісноті!
Літня колгоспниця сіла на полиці і втупилась у Борю.
— Що ж ти зі мною зробив! Любий! Мені виходити через три зупинки, а в мене речі під лавкою. Як я тепер по них полізу?
Боря не відповів. Вуха його забарвилися в темно-червоний колір, на фізіономії проступили крапельки поту. Він то нагинався і заглядав під лавку, то стояв, опустивши руки, машинально постукуючи себе пальцями по стегнах.