Так елегантно,
З свистом б'є!
Здирає пас На серці і на тілі.
Згадуючи вже в еміграції поему «Канів» (1927), в якій продовжено тему поневолення народу України, І. Багряний стверджував, що вона «затушкована в лірику політична сатира». Аналогічно можна охарактеризувати і вірші «Батіг», «Туман», поеми «Вандея», «Монголія», поезії з неопублікованої через заборону цензурою збірки «В поті чола». У них езопівською мовою поет викривав радянську дійсність, реальна сутність якої виразно прочитувалася в підтексті символічних образів — та сутність, яка пізніше в «Доповіді на II з'їзді УРДП: Комунізм, фашизм, капіталізм, соціалізм і ми» (1948) відкрито трактувалася як «царство абсолютного поневолення особи», «тоталітарної диктатури», «перетворення людини в раба».
Політична спрямованість поезій Г. Багряного належно була поці-нована більшовицькою владою: у 1928 р., за словами письменника, він був «підданий совєтською критикою4 остракізмові, яко «антисовєтсь-кий» поет і письменник, куркульський ідеолог»; в 1932 році його було ув'язнено на 2 роки, а потім заслано на Далекий Схід. Так вирішувалася за сталінщини проблема Людина і Суспільство, Митець і Влада.
Роман І. Багряного «Людина біжить над прірвою», що ввібрав у себе великий досвід автора в пізнанні сталінського «раю» і гітлерівського «порядку», починається ситуацією, вибудованою не на описі події (відзначенні хрестин), а на психологічному відчутті «усіма» (так означено її учасників) відчуження одного з них від світу, батька новонародженої. Домінантою в його характеристиці є трагедійні концепти смерті — «людина, помічена вже тавром вічної розлуки», «душа, призначена на розп'яття». Мотивація останніх у наступному роздумі: «Йому вже треба було втікати. Йому вже треба було бігти вздовж по землі, надіючись на щастя.
Куди?
В безвість.
Від кого? Чому?
Хтозна. Тому що він не досидів у тюрмі в одних і втік, і що не дався повісити себе другим і теж утік... І тепер йому немає місця на землі: і на схід і на захід, на північ і на південь — усі шляхи закриті й усюди на нього чигає смерть. Але треба бігти».
У цих словах не тільки ключ до розвитку сюжету роману «Людина біжить над прірвою», мотиву втечі, характеристики героя, але й пізнання пережитого самим автором. Згадаймо, до арешту, в загрозливі для нього часи, І. Багряний «тікає» до Охтирки, їде до Криму чи й на Кубань, працює в Кам'янець-Подільську, «мандрує» між Києвом і Харковом. У 1936 — втік із заслання, оселився між українцями в Зеленому Клині, а голос «краю пісень», «смужки золотої», як називав поет Україну, покликав додому, де на четвертий день його заарештували. У харківській тюрмі відсидів 2 роки 4 місяці. У час гітлерівської окупації в 1942 р. мав бути розстріляний «згідно з німецьким курсом щодо української інтелігенції», бо в намальованій ним із товаришем театральній завісі в Харкові окупанти теж відчули порив до сонця волі й незалежності України. У 1943 р. він у лавах українського націоналістичного підпілля. У 1944 р. у Словаччині під час облави на емігрантів його схопили і відправили до Німеччини, працював «ост-арбайтер»ом. І звідти тікає! До Тіроля, далі — Інсбрук. У 1946 р. перебирається до Баварії в Новий Ульм, де осе-ллється назавжди. Там, у Новому Ульмі, починається його активна літературна, політична, публіцистична діяльність. Збірка поезій «Золотий бумеранг», романи «Тигролови», «Сад Гетсиманський», «Огненне коло», «Людина біжить над прірвою», поема «Антон Біда — герой труда», п'єси «Морітурі», «Генерал» та ін. — це його художній спадок еміграційного періоду. Там, у Новому Ульмі, він засновує газету «Українські вісті», в якій протягом 1946-1958 рр. друкує свої пристрасні публіцистичні статті й гострі памфлети. Основні підняті в них проблеми — становище України в умовах тоталітарної держави СРСР, ідея національного визволення й державності України, її об'єднання «в єдину українську цілісність». Ця газета і сьогодні є найкомпетентнішою в еміграції.
У романі «Людина біжить над прірвою» модель світу включає в себе дві складові — мисливець і жертва: герой Максим Колот під постійним обстрілом між двох тоталітарних сил — радянських енкаведистів і фашистських гестапівців.
Завданню викриття світу таких мисливців була підпорядкована вся політична й організаційна діяльність І. Багряного як одного з ініціаторів створення і керівника Української Революційно-Демократичної Партії, яка ставила за мету боротьбу за незалежну демократичну Україну, поєднання ідеї її національного визволення з ідеями соціальної демократії та соціальної справедливості, як голови Української Національної Ради, віце-президента Української Народної Республіки у вигнанні.