Батиандр «це удосконалена батисфера: кульова гондола має одне місце, два ілюмінатори, один з них «верхній «вправлено у вхідний люк, другий «боковий «дає змогу працювати механічним рукам. Потужний прожектор освітлюватиме простір. Батиандр просуватиметься скрізь «він має два водометних реактивних двигуни. Всередині «прилади, що підтримують потрібний мікроклімат, екрани гідролокатора та підводного телевізора. Певно, атомні джерела електроенергії дадуть можливість зробити батиандр незалежним від надводної чи підводної баз. Попервах енергію доведеться подавати по кабелю.
Коли з’являться надміцні й легкі матеріали, такий кораблик, точніше, своєрідний варіант глибоководного автономного скафандра зможе занурюватись на граничну глибину «одинадцять кілометрів. Володіння, куди раніше міг вторгатися лише батискаф, з часом будуть доступні й малесеньким, простіше збудованим човнам.
Очевидно, нова техніка з’явиться також в інших, середніх та верхніх шарах Світового океану. Модернізовані підводні човни з металевою (а може, пластмасовою), часом подвійною, як у батискафа, обшивкою, з рідким наповнювачем усередині «це один приклад. Мезоскаф Із вертикальним гвинтом і прозорою гондолою «другий. Таку ідею запропонував творець першого батискафа професор Огюст Пікар. Зовсім незвичайний вигляд матиме цей підводний гелікоптер з кульовою кабіною з плексигласу. Пікар каже, що людина в цьому апараті відчуватиме себе ніби серед моря, лише прозора оболонка відділятиме її від води.
Вертикальний гвинт потрібний мезоскафові для спуску «це буде гелікоптер навпаки. Невеликий поплавець із бензином і баласт нададуть йому плавучості. А два горизонтальні малі гвинти примусять його рухатись уперед і назад, повертати. Ці гвинти не дадуть мезоскафові обертатись під час роботи великого гвинта. Мезоскаф не боїться зупинки мотора. Він одразу ж спливе на поверхню, як тільки лопаті не створюватимуть «занурювальної» сили.
Не лише океанські, а й земні глибини чекають на людину. Вона вийшла в космос і вийде в геокосмос, так само незвіданий, так само сповнений загадок І таємниць. Глибокі надра для нас поки що царина суцільних гіпотез, передбачень і здогадок. Бур заглибився в землю всього на вісім кілометрів, або на 0,00125 «геологічної вертикалі» «радіуса земної кулі. Далеченько, одначе, ще до центра Землі!
Бур незабаром сягне на п’ятнадцять-двадцять кілометрів углиб. Проте науку цікавлять ще нижчі поверхи в підземеллях планети. Туди бурові не пробратись. Проникнути в геокосмос повинні майбутні експедиції землепроходців. Це слово тут має пряме значення.
Що ж їм буде потрібне «розвідникам і підкорювачам космосу-2, як іноді називають недосліджені глибини? Очевидно, автономну саморушну машину, підземохід, здатну пройти крізь товщу земної кулі.
Наступ на надра письменники-фантасти почали давно. Жуль Верн у цій галузі «піонер, та, посилаючи своїх героїв у глиб землі, він не дав їм ніяких транспортних засобів. Адже Сакнуссем випадково відкрив туди вхід через жерло згаслого вулкана, а слідом за ним пройшла споряджена романістом експедиція. Пішки до підземного світу «Плутонії «вирушають і герої однойменного роману В. Обручова.
Згодом письменники почали малювати інші картини. їм хотілося пройти всю геологічну вертикаль. Вони виряджали експедиції на підземоходах «своєрідних механічних кротах. Породу здебільшого випалює бур «світловим променем лазера чи скерованим пучком потужних електромагнітних хвиль. Спеціальний пристрій прибирає зруйновану породу і закріплює стінки прокладеного тунелю. Двигун «атомний, він кращий за Інші. Телевізійні прилади показують на своїх екранах зміну кольорів мінералів за бортом підземохода, дають змогу спостерігати, що діється в порожнявах, які подивуються на шляху.
В кабіні «штучна атмосфера, штучний клімат (про це теж пишуть фантасти), штучний, схожий до земного, кругообіг речовин. Останнє, звичайно, в довготривалих рейсах: водорість хлорела, що дає кисень і їжу, могла б бути супутником геонавтів, як і космонавтів при польотах до інших планет.
На стінах і стелі «залізні доріжки, а на членах екіпажу «взуття з магнітними підошвами, бо, на думку фантастів, у підземній «ракеті», що досягла центра планети, запанує невагомість.
Подорожі вгору і вниз схожі, лише за стінами машини в геокосмосі не порожнеча, а стиснута з велетенською силою товща порід. Чи зможе метал корабля протистояти їй? Звичайний, сучасний «ні, тому фантасти й вигадують надміцні сплави «без них неможливо попасти ні в океанські безодні, ні в земні надра.