Що являтиме собою корабель для таких рейсів? Ясно, що наприкінці двадцятих «початку тридцятих років не можна було завбачити цього детально. Адже коли Жуль Верн писав «Двадцять тисяч льє під водою», то перші, щоправда, дуже недосконалі, підводні човни вже існували. В «Робурі-завойовнику» знайшли відображення тогочасні суперечки між прихильниками повітроплавання і прибічниками авіації, хоч вона ще тільки зароджувалась. Літаки, автомобілі та» підводні човни вже були, коли Жуль Верн створював роман «Володар світу», в якому змальовано універсальний всюдихід.
Коли ж починали фантазувати про наддалекі ракетні рейси, про міжконтинентальні ракетні зв’язки, технічні ідеї ще тільки зароджувались. Якраз тоді К. Е. Ціолковський опублікував свою видатну працю про складені ракети. Саме вони виводять тепер на орбіти кораблі-супутники. Через три роки по тому, як вийшла праця Ціолковського, наш відомий учений і інженер Ф. А. Цандер розрахував траєкторії польотів ракет, що проходять дуже високо над землею. І значно пізніше з’явились провісники майбутнього транспорту, ракетні системи, які набирають швидкостей, достатніх для створення штучних місяців.
Героя фантастичного нарису Шлера переносить через океан (за двадцять шість хвилин!) висотний ракетоплан. Він «зовні нагадує звичайні цивільні літаки, всередині яких обладнано кабіни для пасажирів». Про ракетоплани говорить і О. Бєляєв, описуючи мандри в стратосфері у своєму романі «Стрибок у ніщо» та в оповіданні «Сліпий політ».
Нині життя починає випереджати фантастику. Збудовано експериментальні ракетоплани, і один з них, створений за кордоном, піднімався на десятки кілометрів угору. Конструкторська думка працює над проектами гіперзвукових літаків. Вони розвивають швидкість до кількох тисяч кілометрів на годину. А поява перших кораблів-супутників поставила на порядок денний недалекого майбутнього польоти ракет, що стануть такими ж звичайними на космічних трасах, як сучасні ТУ, ІЛи та АНи на трасах повітряних.
Гадають, що пасажирські ракетні кораблі підійматимуться до межі атмосфери надшвидкісними літаками.
У найвищих шарах атмосфери, де повітря дуже розріджене і сила вітру незначна, на техніку чекає невичерпний склад енергії. Саме невичерпний, бо влаштувало його Сонце.
Сонячні промені подрібнюють молекули повітря. Частинки сполучаються, утворюючи знову цілі молекули. При цьому виділяється енергія, повертається те, що було взято від Сонця. Розпад іде безперервно, і так само безперервно утворюються все нові й нові частинки, висловлюючись мовою хімії, «вільні радикали.
Якщо примусити радикали сполучатися, можна одержати заощаджену в них енергію. Це зробить каталізатор «приміром, золото чи платина. І тут вже сама собою напрошується ідея атомарного хемосферного двигуна. Атомарного, бо працюватимуть у ньому атоми чи групи атомів, що утворилися з розщеплених молекул. Хемосферного, бо хемосферою назвали ті атмосферні шари, де виникають вільні радикали.
Дія розгортається в каналі прямоточного повітряно-реактивного двигуна. До нього на великій швидкості попадатимуть атомарні гази. Стиснуті швидкісним напором, вони пройдуть крізь покриті золотом чи платиною грати з тугоплавкого металу.
Тут частинки з’єднаються в цілі молекули і виділиться тепло. Ніякого пального не треба, тепло змусить гази витікати крізь вихідну частину двигуна «сопло «зі швидкістю значно більшою, ніж при вході. Виникне реактивна тяга. Літальний апарат полине в хемосфері на величезній швидкості «аж до першої космічної.
Хемосферні літаки за короткий час долатимуть відстані від полюса до полюса і менш ніж за півтори години облітатимуть без посадки всю земну кулю. Хемосферний літак зможе навіть перетворитись на супутника Землі. Які широкі можливості відкриє це для створення заселених навколоземних станцій і зв’язку з ними! Хемосфера виявиться тим трампліном, з якого легко буде здійснювати стрибки в ближній космос.
Однак, щоб попасти туди, де зберігається готове пальне, літакові знадобиться ще один двигун «звичайний. Такий прискорювач не лише закине весь апарат на сотню й більше кілометрів угору, він надасть літакові необхідного розгону, щоб хемосферний двигун запрацював.
Запропоновано оригінальну конструкцію такого апарата ««літаючу піраміду». Вона складається з кількох поверхів, покладених один на одного. Під час польоту апарат перебудовується: в ньому виникають канали прямоточних повітряно-реактивних двигунів, які працюють на хемосферному паливі.