Я пригасив цигарку і після короткої паузи закурив нову.
— Отже, чарівний кавалер… — зауважив я.
— Чарівний? А ви його бачили?
— Тільки на фотографії, — признався я.
— От коли побачите в натурі, зрозумієте, який він чарівний. Уся його чарівність — у грошах. З жінками завжди гойний. Виставляє закуски й пляшки, заводить грамофон… Є дівчата, яким тільки того й треба… Проте я щось не пам'ятаю, чи він причарував когось, окрім, може, Мімі…
— Мімі? — повторив я. — Її прізвище є на вхідних дверях?
Віра ствердно кивнула.
— Так. Вона аптекарка. Непогана дівчина… втім, яка вона дівчина… вже майже тридцять. Але трохи…
Господиня багатозначно покрутила рукою біля скроні.
— Балахманна… — допоміг я.
Віра знову кивнула.
— І крім того, має певний талант причаровувати старих. Схожа на біблійну Сусанну.
— Вибачте, — сказав, — але я слабий у біблії. Не міг завершити цей курс.
— Сусанна, та сама, на яку напали хтиві старі, коли вона купалася. Хіба що наша Сусанна не чекає, поки на неї нападуть, а сама атакує…
— Ваші міркування звучать як узагальнення, — зауважив я. — З цього випливає, що старий — не єдина жертва…
— Так, — підтвердила Віра. — Є й другий.
— Ти диви! Є й другий?
— Є. Його звуть Медаров.
— Був, — поправив я. — Звали. Про покійників говорять у минулому часі.
Віра глянула на мене трохи наполохано:
— Ви хочете сказати…
— Саме те, що сказав. Розповідайте далі.
— Але як це — покійник? — Віра все ще дивилася на мене наполохано. — Його вбито? Чи..
— Чому ви припускаєте, що вбито? — у свою чергу стріпнувся я.
— Просто запитую.
— Людина ніколи не запитує просто, — заперечив я. — Запитує, завжди щось маючи на думці. Що примушує вас припустити, що Медарова вбито?
— Та, власне, нічого. Люди вмирають або природною смертю, або насильницькою. Чому вас дивує, що я запитала, яка саме спіткала Медарова?
— Облиште ці силогізми. Вони трапляються тільки в підручниках формальної логіки. На 10 000 осіб 9999 вмирають природною смертю і тільки одна — насильницькою. Чому у вас виникла підозра, що Медаров саме ця одна особа?
— Йдеться не про підозру, а скоріше про передчуття, — трохи ніяково відповіла Віра.
— О, тепер ви відсилаєте мене до сфери підсвідомих явищ. Усі ці наукові екскурси, звичайно, вельми корисні, й при іншій нагоді я теж міг ознайомити вас із думкою мого випадкового знайомого про Фрейда і фрейдизм. Але коли я сказав вам, що маю досить часу, це не значить, що ми можемо говорити до завтрашнього ранку. Нумо, товаришко Танева, ми сподіваємося від таких, як ви, — активної допомоги, а не додаткових ускладнень. Облиште передчуття й переходьте до фактів!
— Факти, які мені відомі, не мають нічого сенсаційного. Просто під час кількох зустрічей з Медаровим я відчувала, що ця людина чогось боїться.
— А чого, на вашу думку, він міг боятися?
— Не можу вам сказати.
— Товаришко Танева, — почав я застережливо.
— Знаю, чула вже, що я свідома громадянка і що ви чекаєте від мене допомоги… — дещо роздратовано перебила мене Віра. — Зрозумійте, нарешті, що я не знаю нічого конкретного.
— Я скромна людина. Задовольнюся й неконкретним. Аби було щиро.
— Неконкретне полягає в тому, що Медаров боявся Танева. Старий ніколи не говорив ні про кого іншого, окрім Танева. Його думки весь час були зв'язані з Таневим. Між цими людьми, певно, були якісь невлагоджені давні порахунки, і мені здавалося, що занепокоєння Медарова було пов'язано з думками про Танева.
— Це вже більш визначено. Які порахунки збирався влагодити Медаров з вашим «дядьком»?
Віра невдоволено подивилася на мене:
— Я зву його «Танев», а ви весь час повторюєте: «ваш дядько»…
— Ну то що? Адже він таки ваш дядько, брат вашої матері?
— Він може бути мені дядьком, але я особисто не вважаю його за родича. Навіть, до вашого відома, давно вирішила піти звідси, і якщо ви застали мене в цій квартирі, то тільки тому, що я не встигла знайти іншої.
— Коли виникла у вас неприязнь до вашого дядька, пробачте, до Танева? І чому?
— Через його минуле й почасти теперішнє…
Віра підвелася, дістала з шухляди столу цигарки й закурила. Потім знову сіла. Я терпляче ждав. Коли розмовляєш з людьми, треба вміти не тільки запитувати, але й чекати. Якщо ж пауза надто затягується, можна й собі закурити, що я й зробив.