Ілієв знову замовк. А я закурив і пильно подивився на нього. Він сидів, так само втупивши погляд у землю.
— Потім?
— Потім ми повернулись. Я поставив машину, а вони кудись понесли валізи. Але перш ніж зникнути, Танев попередив мене: «Забудь усе, що бачив! Інакше те саме буде і з тобою».
— І тому ти мовчав.
— Авжеж… Та і яка користь розповідати… Доказів немає. Коли почався процес, навіть залишків «оппеля» не знайшли. Я сам ходив туди й на власні очі бачив: тільки слід горілого на землі, більше нічого. Певно, знову Танев потурбувався. Під час процесу все крутилося навколо збитків, завданих казні. Фактів, які б стосувалися вбивства чи махінацій з гестапо, не виявили… Медаров, зрозуміло, міг добре насолити Таневу, та навмисне не зробив цього. Він теж не вчора народився: якщо нашкодить Таневу, все одно себе не врятує. Навпаки, може бути гірше, коли з'ясується, що мав справи з гестапо. Сподівався тримати Танева у своїх руках. Нехай, мовляв, береже золото до того дня, коли Медаров прийде, щоб узяти своє…
— Він уже своє одержав, — зауважив я. — Лишив трохи і Таневу. Але досить про матеріальну сторону. Переходьмо до останніх подій. Ти й тут можеш дещо доповнити.
— Моє діло ясне, — пробурчав Ілієв. — Аби тільки вам пощастило схопити Танева раніше, ніж він пристукне мене.
— Пристукне… Отак просто… Ми ж не вночі сьомого вересня, не бійся. Ну?..
— Те, що я розповідав уперше, — все правда. Тільки дві подробиці пропустив…
— Побачимо.
— Увечері, виходячи з дому востаннє, Медаров сказав мені, що йде до Танева.
— Атож, справді дрібничку пропустив, — усміхнувся я. — Можеш і зараз про це не розповідати… А де вони мали зустрітися?
— У зруйнованій хаті, де стоїть машина Танева.
— А як вони домовилися про зустріч?
— Медаров весь час мене питав: чи не бачив я Танева, чи не дзвонив Танев… Сто разів казав йому, що не бачив. Та так воно й було. Я не бачив його до того дня, коли він пригнав машину на огляд. Тоді Танев сказав: «Якщо до тебе прийде Медаров наймати квартиру, не відмовляй. Хочу, щоб він був перед моїми очима». Медаров гадав, що я зустрічаюся з Таневим. І все повторював: «Як побачиш його випадково, не забудь попередити: Медаров велів передати, що нотатничок у коричневій оправі в нього, і якщо Танев спробує викручуватися, диви, нотатничок і заговорить». І щодня одне й те саме. «Передай йому, що нотатничок може проговоритися, так що, каже, хай Танев поміркує. А якщо я йому знадоблюся, ти знаєш, де мене шукати, — там, де я п'ю мастику». Певно, там і зустрілися, — у корчмі біля нас.
— Отже, ти передав це Таневу?
— Авжеж, передав. От їй-бо, за весь той місяць він з'явився тільки один раз, почав мене розпитувати про Медарова — що робить, де буває, хто приходить до нього, про що розмовляють. Ну, коли вже заходився розпитувати, я розповів йому все, що казав Медаров.
— А Танев?
— Нічого. Помовчав. І пішов.
— Коли це було?
— В останню суботу перед зникненням Медарова.
— Де ви зустрілися?
— На вокзалі. Танев стояв на пероні й чекав.
— Ясно. А про яку другу дрібницю ти забув мені розповісти?
— А, то про вечір, коли Медаров зник.
— Що про вечір?
— Ну, того ж вечора, одразу після півночі, біля дверей хтось подзвонив. Я думав, то Медаров, відчинив — дивлюся: на порозі стоїть Танев. «Де Медаров?» — питає. «Нема його, — кажу. — Ніби на зустріч із вами пішов, але ще не повертався». — «В тому-то й справа, що не прийшов на зустріч. Я досі його чекав». — «Нема ще», — кажу. «Нічого, — відповідає, — я почекаю в його кімнаті». — «Його кімната замкнена». — «А ти відімкни». — «Не можу, — відповідаю, — відмикати чужу кімнату». — «Можеш, можеш. І швиденько, бо мені зовсім не до балачок!» Я вже казав вам, що то за людина. Такому пальця в рот не клади. Я дістав ключ, відімкнув, і Танев замкнув двері зсередини. В кімнаті він трохи забарився. А видно, дуже поспішав. Коли вийшов, ніс щось під пальтом. «Прибери в кімнаті, — каже, — бо я трохи порозкидав. Шукав одну річ, яку Медаров викрав у мене. І не прохопись, що я приходив сюди саме цієї ночі». — «А що Медарову сказати?» — запитав я, і в очах мені потемніло. «Медарову можеш сказати, що я тут був. Вдерся силоміць. Хай тепер приходить до мене по рахунок, хитрюга!» І вискочив.