Я на мить замовк, бо поважаю драматичні ефекти. Танев мовчав, втупивши погляд у стіл, але, видно, напружено стежив за моєю розповіддю. Я критично оглянув обстановку в кімнаті:
— Власне, ваш вибір непоганий. Якщо не зважати на пилюку, приміщення досить затишне і, найголовніше, ізольоване. Ніяких ознак того, що давні приятелі зустрілися в старій хаті поділитися спогадами. Ви подбали про наступну пиятику. По дорозі до Софії побували в корчмі й купили пляшку мастики, оскільки знали, що Медаров п'є тільки мастику. Одначе це була маленька помилка, яка пізніше обернулася на істотний доказ: по-перше, працівник автоінспекції помітив вашу машину і завітав до корчми, щоб перевірити, чи ви не п'єте алкоголю. Саме тоді ви купували мастику. Так що вашу покупку зафіксовано. По-друге, коли я виявив бажання випити чарку мастики, ви відповіли, що ви не вживаєте її і не держите у себе. Де в такому разі поділася ота легендарна пляшка?
— Вона у Мімі…—. машинально проказав Танев.
— Ще одна брехня, не знаю, котра вже, — зауважив я. — Недавно ви твердили, що взагалі не бачили Мімі й не бували в Софії… Тепер виявляється, що навіть постачали їй алкогольні напої. На жаль, за якимсь збігом і Мімі ненавидить мастику. Я дивуюсь, чи взагалі хто-небудь, крім покійників, вживає це питво. Та полишмо цю проблему спиртовій монополії. Отже, у призначений час Медаров прийшов. Він цікавився, певна річ, золотими монетами, які свого часу ви разом сховали. Вас же цікавив нотатник. Змова могла б відбутись… але не між двома хижаками, кожен з яких мріяв узяти, не даючи нічого. Ви вимагали від Медарова нотатник, збираючись після цього відразу ліквідувати старого. Ваш колишній компаньйон досить добре знав вас і теж підготувався заздалегідь. Він попередив, що е люди, які знають про його візит сюди, і що нотатник зберігається у одного з них. Задля більшої переконливості він навіть назвав ім'я цього чоловіка — Андрєєв. Ви, знаючи сумнозвісну недовірливість Медарова, не повірили жодному його слову. В якийсь момент, ніби почувши підозрілий шурхіт, вийшли на площадку, аби підготувати знаряддя вбивства. На це пішло менше хвилини: вийняли електровимикач так, щоб два оголені кінці провода стирчали як двоє гадючат, готових смертельно вжалити. Потім повернулися до кімнати, заспокоївши Медарова, що, мовляв, ніякої небезпеки нема. Відбувається остаточна угода: ви обіцяєте принести Медарову його частину грошей, як тільки він передасть вам нотатник. А Медаров обіцяє віддати вам нотатник під час наступної зустрічі. Він вирішив звести вас з Андрєєвим. Хотів забрати гроші, не розлучаючись із тим документом, який давав йому владу над вами. Пастки, які ви розставляли один одному, були більш-менш рівноцінні, але ви мали перевагу в часі. Попрощавшись, Медаров вийшов, а ви послужливо вказали йому на вимикач освітлення. За мить противник був мертвий. Слабе серце старого, цементна підлога, мабуть, змочена водою, все це гарантувало кінець. Припускаю, як ви сп'яніли від успіху…
— Фантазуєте, — мовив Танев з легким презирством, не дивлячись на мене.