Янек урізався в юрбу. Злякано заверещала жінка і тілом прикрила свою дитину. Скрикнув худорлявий капелан, побачивши над собою вищирену конячу морду, але кілька дужих чинбарів перетяли Янекові дорогу, і він застряв у юрбі, як сокира в деревині, і не міг ані рушити далі, ані повернутися до пана Бжеського, який роздратовано смикав собі вуса.
Маршалківська сторожа повільно зводила міст. Бжеський зрозумів, що доведеться довго чекати, і запалив люльку, милуючись, як виступає з темряви зубчастий силует Варшави.
Просто перед ним здіймався королівський замок з невеликою вежею із стилі італійського Відродження, а за ним біла мармурова дзвіниця Свентоянського собору[5], і пан Бжеський скоріше вгадував, ніж бачив найтонше різьблення, що вкривало її з верху до низу, ніби вінчальна намітка. Праворуч занурювалася в небо гостроверха вежа ратуші і похмура чотиригранчаста дзвіниця костьолу Святої діви з двосхилою покрівлею, а ліворуч — палали і мінилися перламутром під першим промінням сонця кольорові вікна магнатських палаців, пишно розкиданих по Краківському передмістю. І перед ними безсило горбився і вростав у землю грибом старовинний замок князів Мазовецьких[6].
Сімнадцять років тому король Зигмунд ІІІ[7] переніс сюди з Кракова столицю і свою резиденцію, і з того часу Варшаву не можна було впізнати. Виростали за мурами Старого міста широкі вулиці Нової Варшави. Розкішні палаци здіймалися до неба, ніби, намагалися потьмарити пишністю похмурі громади монастирів та костьолів, що будував фанатик Зигмунд, але його відлюдна вдача не погасила буйної веселості панства, не стримала його невгамовного свавілля, і місто росло гомінливе і галасливе, як і належить столиці.
Але тепер Варшава була велелюдніша і веселіша, ніж завжди: в ній відбувався вальний сойм [8]. Крім сенаторів і послів посольської ізби, що з'їхалися з цілими натовпами двірської шляхти та челяді, сюди зібралися і крамарі, сподіваючись корисно розпродати свої товари, і мазовецьке панство з дорослими доньками, полюючи на багатих наречених, і околичне селянство — на ярмарок, і дрібна шляхта — шукати долі і захисту. Задовго до світанку кипів від юрби багнистий берег Вісли, поки маршалківська сторожа здавала нічну варту і повільно зводила міст на річці, щойно звільненій від криги.
Але ось потяглися через Віслу вершники й піші всуміш із барвистими ридванами та колебками. Помалу всмоктував їх вузький міст, біля якого міський шафар[9] правив мостовий податок із проїжджих і перехожих.
Опинившись на другому березі, Бжеський і його супутники стали підійматися узбережжям. Важко дихав його татарський кінь-бахмат, гучно кевкаючи селезінкою. Схил був крутий, дорога розсякла. Коні грузли мало не по коліна. Коло Білої, або Віслянської, брами Старого міста їх знову зупинила юрба. Та ось пірнули коні в кам'яний холод брами, і вершники опинилися у вузькому лабіринті кривих завулків та вулиць.
Тут було справжнє середньовіччя. Високі будинки зі стрімкими гостроверхими дахами і вежами, з двома чи трьома вікнами на вулицю[10]. Галаслива тіснота завулків, де ледве могли розминутися два вози. На шляхетських будинках — вирізьблені з каменю герби і дошки з латинськими написами, що садиба звільнена від стації [11], як під час сойму та з'їздів громадських, так і на випадок війни.
Оглушливо торохтіли молоти зброярів та бондарів. Смерділо шкурами, рибою, шевським клеєм, дьогтем, гноєм та новими сукнами. На вулицях юрбилися євреї в довгих оксамитових кафтанах з остружками пейсів на скронях. Шляхтинки з служницями вишукували собі по крамницях мудровані вбрання. Шляхтичі й лицарі замовляли собі шоломи і шаблі, вибирали гостроносі чоботи з срібними підковами на підборах або коштовні ланцюжки чи то держаки й піхви до меча або до кривої турецької шаблі. І поруч верескливо пустували діти, мало не потрапляючи під коней і під повозки і не слухаючи розпачливих зойків переляканих матерів.
Насилу вибрався пан Бжеський на Свентоянську вулицю.
Головна артерія Варшави сполучала ринок із замком. Тут було трохи просторіше, і вершники незабаром опинилися біля будинку метриканта Маєвського, де тимчасово перебував родич Бжеського — куявський підкоморій граф Єрзя Грохольський.
Янек Свенціцький спритно сплигнув з коня і закалатав дерев'яним молотком замість дзвоника.
На порозі з'явився старий челядник. Впізнавши пана Бжеського, він шанобливо вклонився і допоміг йому злізти з коня. Бжеський втомлено розминав ноги. Довга подорож верхи і давній ревматизм мимоволі нагадували про себе, але Бжеський не любив, щоб його мали за старого і хворого, і, гоноровито збивши волосся, підголене на скронях і на потилиці, по-молодецькому скинув бекешу на руки челядникам і жваво піднявся на другий поверх. Але пахолок з доповіддю випередив його.
5
Свентоянський собор — головна кафедральна церква Варшави, пам'ятник готичної архітектури, прикрашений різьбленням з білого мармуру. За кілька років до описуваних подій дзвіниці його звалилися під час урагану (1606), і тоді на місці старої дзвіниці було збудовано нову, в стилі італійського Відродження.
6
Князі Мазовецькі — феодали, яким спочатку належало місто Варшава, як власність. Лише згодом стала Варшава державним містом і, нарешті, столицею.
7
Король Зигмунд ІІІ — із шведської династії Ваза, чому його часто називали шведським принцом. Панство брало його на польський престол року 1587. Зигмунд був під величезним впливом єзуїтів і взагалі духовенства.
8
Польська конституція знала дві палати: сенат і так звану посольську ізбу, або вальний сойм, який відбувався у Варшаві кожні два роки. Депутати посольської ізби звалися послами, і кожен з них представляв яку-небудь із польських земель. У Польщі тільки шляхта мала всі громадські права. На соймі всі справи затверджувалися одноголосно, а постанови сойму проводилися в життя тільки в тих землях, де їх затверджувала місцева шляхта на звітному (реляційному) соймику. Постанови сойму звалися конституціями.
10
У Варшаві шляхтич мав право будувати будинок з трьома вікнами на вулицю; міщани — з двома, а ремісник — з одним вікном.