Той, що довго жив серед козаків, задоволено всміхнувся і підсунувся ближче до гостя.
— Тоді дозволь спитати, святий отче, як відрізнити п'яницю від людини напідпитку? — спитав він обачно.
— П'яниця, сину мій, — охоче пояснив сеїд, — не може відрізнити чоловіка від жінки і до того ж сам визнає себе за п'яного. А хто запевняє, що він не п'яний, а тільки під чаркою, той не п'яниця і не злочинець.
Вартові розреготалися.
— Оце чудово!.. Ось що значить добре знатися на законах! Спасибі тобі, святий отче! Все ти нам пояснив, як маленьким дітям, хай благословить аллах твою мудрість!
Тепер навіть воркотливий воротар, що збирався спати перед приходом сеїда, задоволено посміхався, але одне питання турбувало його.
— А чи то правда, святий отче, що не можна пити вина, а саму тільки горілку, здобуту перегоном крізь вогонь, бо вогонь очищає нечисте?
І знов задоволено хитнув головою сеїд.
— Вірно, сину мій. Слушно сказано. Міцна в тебе голова, як бачу. Недурно бачив я пророчий сон, бо потребували ви, щоб добре вас напутити на справжню путь. А тепер, — урвав він сам себе, — давайте чарки. Я перший вип'ю з вами во славу аллахову і пророка його, бо не тільки словом, а й ділом можу я довести свою правоту.
— Давай чарки, Садиче. Швидше! Ось вони там, на полиці, під мідним саганом, — заметушилися воротарі. — Та підігрійте ще трохи чорбу і коржів тягніть з торбинки.
Сеїд перший перекинув свою чарку під вуса.
Випили й воротарі, задоволені, що віднині можна пити без перешкод. Чабанський син з незвички захлинувся міцною горілкою. А горілка була стара, густа і масляниста, настояна на запашному зіллі, і така міцна, що забивала дух навіть звиклій людині.
— Ну й горілка! — крекнув колишній киянин — От такою колись напоїв нас полковник Книш у день своїх заручин. В жодному шинку не знайдеш такої.
— Вірно, сину мій! Але мені, як мудрому шейхові і нащадкові пророка, личить пити її з своєю паствою, — пiдтaкнув сеїд і знов наповнив спорожнілі чарки.
Ніхто з вopoтapiв не відмовився. Приємна млость розлилася по їх тілу. Стало весело. І старий воротар радісно стукнув себе кулаком па коліну.
— От не сподівався, що ти нам даси стільки радості, святий чоловіче! — бовкнув він з одвертістю п'яного. — Присягаюся бородою пророка! Не полюбляю я вашого брата, святенників, бо вони або милостиню канючать, або кишки з людей мотають казаннями. Один ти такий добрий знайшовся.
— Ну, то й вип'ємо, щоб усі мулли та хаджі приносили серцям правовірних саму лише радість, — весело обізвався сеїд.
І втретє налив у чарки старої міцної горілки. Порожнів казан з гарячою чорбою, від коржів залишилися самі крихітки. Чабанський син дістав з полиці грудку халви замість заїдки. В голові йому шуміло. Хотілося танцювати й співати чабанських пісень, складених у горах під дзвін весняних струмків, заграти на зурні, як шелестять старі гірські буки і смереки під шорсткою долонею вітру, як гуркотить перший весняний грім, як шумують протоки, народжені зливою.
— Гайда! Гайда! Гайда! — завів він міцним баритоном, виплеканим морськими і гірськими вітрами.
А колишній киянин, забувши, де він, підставляв під бурдюк спорожнілу чарку і бурмотів, плутаючи татарські і козацькі слова, принесені на батьківщину:
— Хай благословить тебе аллах, панотче, за мудрість твою, бо оці всі бісові мулли та улеми такі ішаки та падлюки, що від їх казань у кожного чесного правовірного горло пересихає з горя, наче шкура порожнього бурдюка.
— Вірно, сину мій! Пий! Удовольняй спрагу свою, — підливав йому сивобородий сеїд, залишаючи свою чарку порожньою. — Давайте і ви свої чарки, діти мої.
І знов лилася крізь вузьку шийку бурдюка пекуча горілка, з присмаком м'яти і чаполочі.
— От…тче с-святий, — посувався до гостя старий воротар. — Хай буде б… благословенна хвилина, коли переступив ти наш… поріг. Дозволь поцілувати твою руку. Сеїд пригортав до себе його п'яну голову і знов наливав йому повну чарку. Син чабана танцював посеред чатівні, плутав ногами і натикався на міндери та на товаришів, що сиділи по-турецькому навколо низенького столика. Від солодкої халви їх нудило. Хміль усе міцніше туманив свідомість. Не пам'ятаючи ані міри, ані числа, спорожняли воротарі чарку за чаркою, і горілка валила їх з ніг, а чатівня крутилася в очах, як у дервіша під час його танцю.
— А ми не п'яні? — чіплявся до сеїда колишній козацький невільник. — Скажи, святий отче? Га?
— Та які ж ви п'яні! Сам подумай. Адже ж ти добре пам'ятаєш, що ти чоловік і що в тебе є жінка, — заспокоював його сеїд.
— Авжеж… Ще й дві жж… жінки. А я ч… чо… ч… чоловік, — бурмотів воротар. — А т… ти — ч… чудова… л… л… лю… людина. І дай я т… те… бе п… поцілую, хоч ти й п… падлюка, як усі м… мулли і святенники…
— Ну, то й вип'ємо за нашу щиру дружбу, — подав йому нову чарку сеїд. І воротар давився жагучою рідиною і говорив, втрачаючи рівновагу.
— А в… всіх… в… ваших м… мулл та… сс… се… їдів т… треба геть повидушувати, бо ссуть в… вони нашу кров… Аркан на шию, т… та у море… У мор… ре…
Один сеїд був тверезий. Пересипаючи свої слова ім'ям аллаха і пророка його, сурами з корана і різними реченнями, наливав він нові чарки, і бурдюк його ставав плоский і зморщений, наче подушка, з якої вибрано три чверті пуху.
Син чабан а звалився на мату і спав, уткнувшись носом у чиїсь ноги. Старіший воротар очманілими очима дивився в одну точку і мимрив щось невиразне.
— Лягай, сину мій. Ти втомився. Я повартую за тебе, бо наказує нам аллах дати спочити знесиленому, — умовляв його сеїд, — а перед тим випий ще чарочку, щоб приснились тобі райські гурії[88] і плоди дерева гільлюн, що приносять нам щастя і забуття.
Воротар уперто хитав головою.
— Не хочеш, сину? Ну, так я допоможу тобі, - сказав сеїд, опускаючись поруч із ним на міндер.
І раптом спритним pyxoм встромив йому під лопатку кинджал.
Воротар впав не писнувши. Щось булькало і хрипіло у нього в горлі, скипало на губах кривавою піною: старий сеїд влучив просто в серце.
Тоді, забувши свою поважність, він скочив з міндера і почав в'язати п'яних воротарів.
— Підете тепер пити горілку до нас на хутори, — бурчав він, затикаючи їм ганчірками рот і скручуючи руки за спину. — Ну й мороки було з вами, бісові татарюги! Всі кишки мені повимотували.
І наче у відповідь йому, заспівав півень за каффськими мурами. Сеїд схопив ключі, вийшов з чатівні і крикнув пугачем. І знов заспівав півень по той бік зубчастого муру.
— Слава тобі, господи! Якраз встиг, — зітхнув він і кинувся до брами.
— Тремтячими від хвилювання руками встромив він ключ у замок і навалився на нього всією силою, але чи то старечі руки були надто слабі, чи то він хвилювався — не піддавався замок. Сеїд озирнувся. Помітив якийсь ціпок, схопив його, встромив у кільце ключа і крутнув. Грюкнув важкий засув, але розчинити ворота наставало сили.
— Та допоможіть з того боку, панове! Бачите, сам не здужаю, — крикнув він, захекавшись.
Чиїсь міцні плечі навалилися знадвору, і брязкаючи і риплячи на всі голоси, розчинилася міська брама. На порозі стояли Свиридович, Танцюра, Корж і кільканадцять козаків.
— Ну як? — спитав Свиридович.
— Сплять, як ведмеді під різдво, — підморгнув сеїд і скинув чалму. — Усіх звалила бісова горілка. Не писнули.
— А панна Настя?
- Є наша ясочка. Сидить в беглер-бейовому палаці, чекає не дочекається нашого батька. Вже коли старий Карпо узявся когось розшукати, — то хай це буде піщинка на морському дні — відшукає її старий кобзар, — задоволено казав Карпо. — Бо, — додав він повільно і урочисто тоном східного пророка, — бачить він думки і наміри смертних, осяяний мудрістю аллаха і пророка його, як ви усі бачите валуни і дрібну жорству крізь хвилі морські.
Старшина мимоволі розреготалася, але думати було ніколи.
88
Гурії — безсмертні прекрасні жінки, які, за мусульманськими уявленнями, живуть в раю для розваги праведників.