Голос його бринів лютою міддю, очі кидали блискавки. Біла випещена рука стискала розп'яття, чітко вирізьблюючись на чорній рясі.
— Візьміть його, зав'яжіть йому рот і відішліть до Києва до оселі Печерської, да створиться над ним суд господній і людський!
Коли Тимка вивели, Плетенецький не глянув на посполитих і наказав спокійно і байдуже:
— А цим трьом дайте по двісті батогів, а коли видужають, — відправте копати руду.
І коли двері замкнулися і замовк за ними брязкіт кайданів, архімандрит схрестив руки на грудях і насмішкувато спитав Сагайдачного:
— Ну, що тепер скажеш, гетьмане?
— Скарати на горло! На палю! Киями до смерті! — просичав той, захлинаючись.
— Ет, друже!.. Коли б карати на горло кожного бунтівника, не залишилося б у нас жодного хлопа. Тепер вони порозумнішають. А ось чи ти порозумнішав — це ще невідомо. Сагайдачний, як опечений, забігав по кімнаті.
— Та зрозумій ти нарешті, кире Єлисею!.. Сили в мене, сили нема загнуздати цих хамів! Ти чув, що ця наволоч насмілилася тут виригнути? Хіба це не покажчик їх перемоги і сили?
Плетенецький опустив повіки, ховаючи всмішку: нарешті Сагайдачний заговорив як слід.
— Сідай, друже. Послухай свого сповідача, бо мова мовиться про твоє і про моє грішне життя. Якщо ми так сидітимемо, склавши руки, то обоє незабаром загинемо. Їдь сьогодні ж до Києва, до нашої оселі, спочинь трохи, поплач за своєю булавою та добре роз'ятри рану від своєї образи, щоб пекла вона тебе червоним залізом, спокою тобі не давала. А потім ставай до роботи. Думай. Кожного треба чимсь привабити: обіцяй селянинові, що не буде панщини і толок. Обіцяй ремісникові знищити старостинські побори, обіцяй йому дешевий матеріал і хорошу роботу. Обіцяй крамареві великий прибуток і скасування податків і митниць. Обіцяй козакам сорок тисяч реєстру. Старшині — нобілітацію, а всім укупі — славу, владу, щастя і перемогу. Потім поміркуй, скільки треба тобі пороху, мушкетів, шабель, списів та іншого бойового припасу. І про харчі не забудь. А головне, умовся з патриціями: треба їм піти на деякі поступки, щоб погасити ворожнечу поміж міщан, треба кинути дещо і цехам, щоб вони повірили нашим гаслам. Піди до війта, до Созона Балики, до Балабух і до Ходкевичів. Тільки дивись, будь мудрий, аки змій, щоб не прокинувся завчасно наш ворог магнат. Треба і його добре приспати удаваною покорою. І взагалі треба у кожного відшукати його ахіллесову п'яту і довести, що це йому корисно. Адже ж улаштував ти це кляте братство, хай воно провалиться з своїми шинками та протестаціями… Навіть мене, старого, мало не підчепив на гачок… Та й кобзарів не забудь. Кожен твій наказ, кожну потрібну чутку рознесуть вони тобі з кінця в кінець. А потім сідай та пиши про унію. Бо ж голова в тебе — кладезь премудрості. Ні, ні, не думай відмовлятися, — простяг він руку, помітивши рух Сагайдачного. — Коли ми відбили позаторік наші маєтки у Рутського, потрапив до мене біскупський архів. Там і таємні папські булли, і листування з Ватіканом отців-єзуїтів. Дорого дали б уніати, щоб видерти у мене ці папери, коли б знали, де вони. Я дам їх тобі прочитати. А в тебе є хист, є гостре слово. А слово іноді ранить не гірше від отруєної стріли. Ось і пиши, а ми друкуватимемо. Тільки пам'ятай, що я не дурно тобі допомагаю. Все на світі має свою ціну. Як ти цінуєш свою булаву? Кажи просто, — жартівливо труснув він Сагайдачного.
Сагайдачний трохи зніяковів.
— Не розумію, кире Єлисею, — щиро признався він.
— Що ж тут розуміти! Послуга за послугу! Я тобі — булаву, а ти мені що?
І в цих словах відчулася така певність у перемозі, що Сагайдачний мимоволі всміхнувся.
— Ну, зрозуміла річ. Тільки не заправляй зайвого, отче, бо я тепер — людина бідна, бурлака, вигнанець.
Плетенецький задоволено ляснув його по плечу:
— Оце правда! Ух, і лютував я на тебе за твоє баб'яче скиглення! Дивись, будь козаком, а не ганчіркою. А мені багато чого треба: не менш як з півдесятеро архієреїв.
— Чого?! — здивовано перепитав Сагайдачний.
— Ну, владик, якщо це зрозуміліше. Бо що ж це у нас за церква, прости господи, коли не залишилося жодного архіпастиря?! Митрополит, собака, перекинувся до унії. Львівський владика — однією ногою в труні, а всі інші повмирали. А король віддає єпархії тільки уніатам. Так і сидимо на сухому, як дурні. От і висвяти нам нових владик, православних.
Сагайдачний широко розкрив очі.
— Почeкай-но, почекай, кире Єлисею. Я, здається, ще не забув чину таїнства священства. Хіба миряни висвячують будь-кого, а тим паче владик?
Плетенецький весело блимнув на нього вогняним оком.
— Вірно, друже! Але ти забув, що є патріархи. А патріарх Єрусалимський Теофан збирається до Москви по милостиню. Завітає він і до Києва. Ось хай він нам висвятить нових владик. З догматичного боку заперечень не буде, але він, можливо, боятиметься короля і магнатів. Отже, твої козаки будуть дуже до речі. Спираючись на збройну силу, ти зможеш вимагати, а не просити, тим більш, що східна церква так зубожіла, що за скибку хліба козацького вона тобі висвятить кого завгодно.
— Почекай, почекай, кире Єлисею. Ти кажеш: «Козаки, сила». Та яка ж в мене тепер, на бога, сила?! Київський полк, та й той не весь, бо частина залишилася на Базавлуку.
Та кир Єлисей мав на все готову відповідь:
— А королевич Владислав? Він дасть тобі все, що забажаєш аби врятував ти його у Московщині. Хіба Сапега тобі не писав?
— Писав, та я не відповів через оці наші сварки.
— Відповідай! Негайно! Рішуче! Хай дає проповідні листи[227], булаву та клейноди[228]. Бо ж таких, як оце гаденя, що ми допитували, дякувати богові, ще небагато. А охочих до здобичі — тисячі. Як посунуть вони до тебе отарами та як побачать барабашівці та інша наволоч, що ласий кусень пливе повз них, — всі до тебе вирушать. Ось тоді ти вже зможеш спокійнісінько вибирати, що тобі вигідніше: бити панів, ставши Коріоланом[229], трибуном народним, або — вірним васалом королевича Владислава і нащадків його.
Сагайдачний замислився.
— Складна це буде річ, бо військо, зібране проти панства, вимагатиме війни з панством, як кредитор — сплати боргу.
— Ну, якщо дійсно вимагатимуть, — підеш собі проти панів. Але ж може бути й навпаки. А тимчасом булава вже опиниться у твоїй руці, і тоді — плювати тобі на весь світ.
Сагайдачний стояв проти архімандрита такий же стрункий і високий і довго дивився на нього, потім рвучко стиснув Плетенецького в обіймах.
— Згода! Хай буде по-твоєму. Ех, кире Єлисею! Не монахом тобі бути, а канцлером або великим візиром. Прогавив ти свою кар'єру, отче святий!
— Ще побачимо, — засміявся архімандрит. — Якщо римським папежем мені дійсно не бути, то патріархувати, мабуть, ще доведеться. А тепер підемо, любий мій, спати, — урвав він сам себе. — Відпочинемо, а потім я покажу тобі свою папірню.
Папірня стояла на греблі, біля ставу. Вода рухала її колеса, тому звали її посполиті паперовим млином. Хоч земля була вже вкрита першим снігом, мороз брався тільки вночі, і важка пінява вода юшіла на колесах папірні, струшуючи її аж до підвалин.
Нюрнберзький майстер-папірник побачив у вікно архімандрита і вийшов йому назустріч. Приклавши руку до серця, привітав він його складною пишномовною фразою і чемно розчинив двері перед гостями.
— Почекай, пане майстре. Ми почнемо з комори на ганчір'я. Треба показати вельможному гостеві, як і з чого виробляється папір, — зупинив його архімандрит.
Майстер вклонився і повів їх у протилежний бік.
Ганчірник стояв у куточку двора. Кілька жінок сортували ганчірки і старанно вибивали порох.
— От не сподівався, що з такого брудного дрантя вийде білий і чистий папір, — здивовано зауважив Сагайдачний, чхнувши.
— Нун, абер…[230] не зовсім, щоб білий. Бо з брудній ганчірки буде сірий папір на лядунки, а з чистішій — білий, бібула, на книжки. Спочатку ми їх добре варимо унд вашен, миємо, — пригадав майстер потрібне — слово, — от ви самі будете подивитися.
— Ну, а як наші хлопи вивчають роботу? Чи скоро стануть вони майстрами?
227
Проповідні листи — грамоти від уряду на право формування військових загонів з охочих людей.
228
220 Клейноди — литаври, булава, бунчуки, військовий прапор або прапори та інші символічні ознаки козацького війська і військових загонів взагалі.
229
Коріолан — староримський народний трибун, який очолював плебеїв в їх боротьбі з аристократами (герой однойменної п’єси Шекспіра).