— О превелебний гер аббат[231]!.. Не можна так швидко… Вони вже потроху працюен, абер ще туже, як це сказати по ваше шпрахе…[232] туже тихо. Я зробіль п'ять аркуш, а он зробіль только один. У него рука шше не звікнуль, нох ніхт ангевент… Прошу сюди, тут на дворі деруть ганчіркен кручками, як звірі міт пазурі… Там багато штауб, порох, — виправився він знов і ввів гостей до низької кімнати, де весело гоготів вогонь під двома великими казанами, а повітря було виповнене смердючими випарами від ганчір'я.
— Ось тут ми варимо самий брудній ганчіркен на сірий лядунковий папір, а тут більш чистий на бібула, а тут у ночвах — ми полоскаємо ганчіркен, — показував майстер, водячи гостей по кімнаті.
— Галуну купили? Додаєте? — уривчасто розпитував кир Єлисей і зазирав у кожен куток.
— Так, превелебний гер абат! Ось він у вантух. А потім, — почав він тлумачити Сагайдачному, бачачи, що той уперше в папірні, - коли ми вже виваримо ганчіркен, тоді ми кладемо їх до ступи, — ось подивіться, в суміжній кімнаті. Прошу ось сюди.
Він відчинив низенькі двері, вогкі і масні від випарів, і ввів своїх гостей до ступнику, де вздовж кімнати від стінки до стінки проходили якісь горизонтальні стрижні з колод і крутилися навколо власних осей. Рухали їх знадвору водяні колеса, як на звичайному млині, тому й гуркіт води був тут гучніший і підлога здригалася, а у вікнах весь час тремтіли і дзеленчали шибки.
— Ось тут, — тлумачив майстер, вказуючи на довгі ночви, над якими низько проходили вали на дубових стрижнях.
— Це так звані ступникен. Кошен з них на п'ять гнізд, а гнізда оббиті бляхою з рихвами, наче тертушки. До них мало не торкаються рубчасті рихви, набиті на вали. Коли ми накладаємо до ступників ганчіркен, тоді вали пошинайть крутитися і зубчики рихви хапають і деруть ганчіркен на шматки унд трут об бляхи. Тоді з ганчіркен робиться спошатку дрібні шматки, а потім біла рідота, наче ріденька шманд-сметанка. Ось я вам зараз покажу, як воно буде.
Він щось гукнув помічникам, і вони внесли важкі ночви, наповнені провареним і прополосканим ганчір'ям, перекинули їх в один з ступників і ввімкнули вали. Вали закрутилися в рубчастих гніздах і почали розтирати і роздирати ганчірки, і це місиво потроху ставало ріденьким білим молоком.
Сагайдачний зацікавлено дивився на роботу ступників, і йому здавалося, що вали повільно жували ганчір'я, як людина свою їжу.
— А як ви знаєте, скільки треба налити води? — спитав він.
— О, ми спошатку зважуємо сухі ганчіркен, коли з них вибито порох. На один частин ганчіркен треба дев'яносто дев'ять частин води. А найкращий папір буде тоді, коли ганчіркен зовсім шистий і коли його душе дрібно розтерто.
— Ну що, бачив? — заспішив Плетенецький. — Підемо далі.
У третій кімнаті, так званій варштубі, метушилися троє підмайстрів. Майстер вибачився перед гостями, скинув кунтуш і, залишившись в саржовій безрукавці, підперезаній фартухом, став на місце. Тоді помічники почали старанно розмішувати паперову рідину, а він узяв форму плоский чотирикутник з густим сітчастим дном з найтоншого мідного дроту.
— Бачите, — показав він форму гостям, — на цій сітчастій формі вишито тоненьким дротом герб превелебного абата. Це — марка нашої фабрики. Паперова масса вийде навпроти цього герба трохи тоншою, унд папір буде трохи прозоріший; начеб тут хтось просякнув його жиром. Це так званий водяний знак. А зараз я буду набирати паперова рідина і зроблю аркуш.
Він зачерпнув рідини і вмить розлив її по формі piвним тонким шаром. Майстер обережно обертав і ледве помітно струшував форму, щоб вода зовсім збігла крізь сітку, залишивши на формі загуслий осад. Коли аркуш досить сформувався, майстер відхилив краї форми і передав форму валяльникові. Той накрив аркуш шматком сукна і, спритно перевернувши, поклав на дощечку сукном додолу. A майстер вже потрушував форму, на якій розтікалася нова порція паперової рідини. Сагайдачний зиркнув на годинник. Що двадцять секунд новин аркуш паперу. Швидкість роботи його захопила. А валяльник все приймав і приймав від майстра готові аркуші і перекидав їх на сукно з спритністю штукаря. За кілька хвилин виросла ціла стопа аркушів, перекладених сукном. І коли вона досягла потрібної височини, валяльник узяв її разом з дошкою і всунув під гвинтовий прес. Потім помічники обережно розклали витиснуті аркуші на тонесеньких дощечках і винесли сушити на двір.
— Це дуже добре сушити папір на дворі, - пояснив гостеві Плетенецький, — тоді папір буває біліший. Але в дощ доводиться палити груби і сушити його тут.
— О так, — підхопив майстер і, передавши форму старшому підмайстрові, скинув фартух і повів гостей далі. — Ось тут ми й сушимо унзер папір у негоду, — показав він сушильню, заставлену частими поличками від долівки до стелі. — А тут, — відкрив казан з ріденьким клеєм-желатиною, — проклеюємо наш папір, щоб на ньому не розпливалося чорнило. Бо непроклеєний папір вбирає у себе все рідке, наче губка. Варимо ми той клей з телячих ніжок та шкірок. Потім доводиться вдруге сушити папір, пресувати і глянсувати його на ковадлі великим молотом. У нас виробляється білий папір для писання, потім товстіший для малювання фарбами і сірий лядунковий. Робимо й картон на оправи книжок, абер зараз його тут немає.
Кир Єлисей слухав пояснення майстра неуважно: він знав тут кожен куток і щось підраховував у думках.
— А скажи мені, пане майстер, — заговорив він раптом, коли Сагайдачний рушив до виходу. — Що б таке вигадати, щоб папірня працювала і взимку?
Майстер знизав плечима.
— О, це душе важка справа, превелебний гер абат! Можна було б усі ганчіркен виварити і пропустити крізь ступники, поки замерз наш став, а потім витрачати паперову масу потроху, доливаючи до неї води. Але ж ми не маємо такий запас ганчіркен. Бо взимку легше збирати ганчіркен, а навесні, коли вода розтане і почне працювати на нас…
— Ні, пане майстре, це не те, — похитав головою Плетенецький. — Взимку повинні ми надрукувати силу книжок. Стільки, що й в п'ять років не могли б видрукувати. Тому й папір нам потрібен негайно. Ганчір'я знайдеться. Ми улаштуємо збирання на користь оселі. Віддамо й свою стару білизну і одіж. А ти вже вигадай, що нам діяти. Майстер замислився.
— У Франкфурт ам Майн, де я вчився, один майстер улаштував такий механізмус, де коні крутіль колесо. Я, мабуть, пригадай, як це було, і теж улаштуй шшось подібне… Тільки треба довго думати унд випробувати різні модель… Але ж це не мій фах, не мій робота. Гер абат наймаль мене робити папір на свій готовий фабрик, а не будувати другий. Вейль[233] це душе важкий робота, котрий вартий два рази дорожче.
— Скільки ти заробляєш на рік? — урвав Плетенецький.
— Двадцять золотих флорин на рік унд один кунтуш сукняний та один кафтан шовковий та весь харч. Тут записано все. Дас іст мейн контракт[234], - витягнув він із стінної шафи вчетверо складений аркуш паперу.
І, надівши круглі пукаті окуляри і повільно розбираючи письмо, прочитав:
…А також належить йому вся харч монастирська за таким реєстром: Жита чернігівської міри четвертей дванадцять; пшениці четвертей півтори; пшона четвертей півтори; сала доброго четвертей дві, яєць курячих кіп п'ять; вепря живото і свиню кормлених на господарство; горілки прітої кварт сто п'ятдесят; масла цеберку одну, сиру стільки ж, олії кварт двадцять п'ять; риби в'яленої барило одне і риби солоної стільки ж, чому і дано йому оце писання при звиклій печаті монастирській.
— Добре, — урвав Плетенецький. — Скільки бажаєш за перебудову і що тобі для цього треба?
— Якщо превелебний абат дасть мені шше двадцять великі флорин та корову молошну, я спробую зробити таку перебудову через один і ще половину місяця. А для роботи мені треба четверо теслярів унд різний дерево та ейзен, залізо.
— З глузду з'їхав! — спалахнув кир Єлисей. — Ще двадцять флоринів! Бери п'ять флоринів та теличку.
— О нейн, — похитав майстер головою. — Я не дорого взяв. Якщо превелебний абат буде посилати нах Дейчлянд — у Німеччин — по другий майстер, це буде коштувати Печерському абатству два рази стільки. Я шесна людина, і зайвий грошен мені не треба.