Отак і ходив по Києву містер Крайфорд, пахкаючи своєю розкішною люлькою. Неробство починало пригнічувати. І не дивно, що містер Крайфорд зрадів, коли черговий по готелю подзвонив до нього в номер і повідомив, що два співробітники Академії наук просять професора прийняти їх у дуже важливій справі.
Крайфорд швидко затягнув до сусідньої кімнати Уеллера, безцеремонно приглушив буйне хропіння перекладача подушкою і став чекати на відвідувачів.
За кілька хвилин у двері постукали. Містер Крайфорд підвівся і, прямуючи назустріч гостям, урочисто промовив:
— Ісполати, добро пожаловать!
Гості здивовано перезирнулися.
— Дякую… — відповів відвідувач, стримуючи посмішку. Потім відрекомендував себе і свою супутницю: — Кандидат наук Крищук. Асистентка Рилова.
— Ми просимо вибачення, професоре, що порушуємо ваш спокій, — почав Крищук. — Але справа в тому, що нашому інституту астрохімії терміново потрібна консультація палеонтолога. Так склалися обставини, що всі співробітники палеонтологічного інституту виїхали у далекі експедиції. І коли ми довідалися про ваш приїзд, то одразу вирішили звернутися до вас по допомогу. Повторюю, справа дуже термінова.
— Вперше чую, щоб до палеонтолога зверталися ніби до лікаря, — відповів професор. — Мабуть, сталося непорозуміння. Коли я не помиляюся, ви назвали ваш інститут астрохімічним. Ніколи не чув про таку науку, але твердо переконаний, що не маю ніякого відношення ні до хімії, ні до астрономії. Я, панове, па-ле-он-толог!
— Саме тому ви й потрібні нам, — втрутилась у розмову Рилова.
— Якщо так… Я до ваших послуг, — промовив Крайфорд, знизуючи плечима. — Ні, ні, не дякуйте, це я повинен вам бути вдячний, що проведу кілька годин у товаристві такої чарівної співрозмовниці!
За двадцять хвилин вони під’їжджали до будинку інституту. Машина зупинилась. Відчинилася хвіртка, до машини повагом попрямував охоронець Гаврилович.
— Терпець, терпець, — кректав він.
Угледівши в машині незнайомого, Гаврилович суворо спитав:
— Кого везете?
— Це наш гість, містер Крайфорд, — відповів Крищук.
— А, містер-твістер, пани-добродії, — невдоволено замурмотів Гаврилович, розчиняючи ворота.
— What’s «містери-твістери»? — поцікавився професор.
— Це… це… — запнулася Рилова, — те саме, що й «сеньйор», «мсьє».
— А, товарич, — зметикував містер Крайфорд і, коли машина рушила, схвально підморгнув Гавриловичу, вигукнув. — Спасіба!
Якби професор кілька секунд тому не прочитав на фронтоні будинку «Інститут астрохімії», то, увійшовши разом із своїми супутниками до великого приміщення на другому поверсі, заприсягся, що знаходиться у цеху якогось заводу.
В залі стояли звичайнісінькі верстати, навколо яких метушилися люди в комбінезонах. Від гуркоту моторів було шумно. Проте цей шум перекривали звуки, що линули з невидимого гучномовця.
— Дмитрику, — благав з репродуктора жіночий голос, — титану лишилося на п’ять хвилин. Де твоя совість?
— Дмитре Петровичу, — негайно підключився м’який баритон, — я просив би вас швидше рухатися, кінчається вуглець.
Та, мабуть, у цьому залі професорові нічого було робити, бо Крищук попросив його пройти далі. Відчинилися двері, і професор, нарешті, потрапив в затишний кабінет, з широким диваном, м’якими кріслами і примхливо вигнутими настільними лампами. Тут можна було розмовляти спокійно.
Але Крищук мовчки натиснув якусь кнопку, й одразу співробітниця — виявилось, що це була Рилова, вже переодягнена в інститутський комбінезон, — принесла невеличкий пакунок. Крищук вийняв з нього кілька фотографій і передав їх професорові. Містер Крайфорд зрозумів, що це й є предмет його консультації і не вагаючись почав роздивлятися знімки. Та його витримки вистачило ненадовго.
— Хай йому біс! — вигукнув професор. — Де ви дістали такий чудовий екземпляр гомілкової кістки індрикотерія? А втім, заждіть… Чи індрикотерій це? Вони ж мали зовсім інший тип зчленування… А, з другого боку, загальний вигляд… — думав уголос професор. — Дивна річ! Панове, це безсумнівно новий вид! Яка кістка! Як збереглася!.. Стривайте, а розміри? — схаменувся він.
Крищук вказав професорові на масштаб, поданий унизу знімка.
— Що? — скрикнув Крайфорд. — Два з половиною метри? Це маяччя, не кажіть мені нічого. Шістдесят сантиметрів, чуєте, шістдесят — і не більше! Адже при таких розмірах гомілкової сам індрикотерій чи схожа на нього тварина була б завбільшки тридцять метрів. Це неймовірно!..