Загалом те, що робила Енджі щоночі, здавалося їй безглуздими зусиллями. Клієнти виходили на волю й поверталися, дівчата виходили на панель. До кореня проблеми ніхто добиратися не хотів. За останні шість років Енджі зблизилася з цими жінками. У них у всіх були спільні історії в минулому — сексуального знущання, байдужості батьків, усі вони від чогось тікали. Не потрібно бути економістом з гарвардською освітою, щоб зрозуміти, що стократ дешевше витрачати гроші на безпечне середовище для дітей у юному віці, ніж саджати їх у дорослому віці за ґрати. Але то було по-американському. Викидати мільйони доларів на порятунок дитини, яка впала в колодязь, але Боже збав витратити сто баксів наперед, щоб накрити той колодязь і діти в нього не падали.
Джезмін Еллісон була, мабуть, з тих пропалих дітей, які ніколи не знайдуться. Зрештою вона опиниться на вулиці з новим ім’ям, новими пріоритетами, новими згубними звичками, за допомогою яких сутенер буде її контролювати. З того, як Вілл говорив про дівчинку, Енджі зробила висновок, що він стурбований. І він мав на те вагомі причини, зважаючи, що Джезмін заплатили, щоб вона подзвонила в поліцію тієї ночі, коли вбили Алішу. Енджі також знала, що з дому вона могла піти через мільйон інших, менш вагомих причин. Та все ж подзвонила кільком знайомим в управління й попросила приділити увагу цій справі.
Енджі подивилася на маршрут, який нашкрябала на сторінці, вирваній з телефонного довідника. Кен Возняк жив у будинку для інвалідів на шосе Лоренсвіль. Старша медсестра, яка пояснювала Енджі дорогу, дуже зраділа, коли почула, що до нього хтось прийде. Енджі зустрічалася з Кеном лише двічі й сумнівалася, що він її пам’ятав.
Години відвідин закінчувалися о десятій. Судячи з порожньої парковки, Кен був не єдиною людиною, до якої майже ніхто не навідувався. Вестибюль був маленький, проте чистий, зі звичними білими кахлями й лампами денного світла. У невеликій зоні очікування на столі стояли штучні квіти. Коли Енджі йшла до стійки адміністратора, забулькав кулер.
Адміністратор відкинувся на спинку стільця. Він обмацав Енджі поглядом згори донизу, і на обличчі в нього заграла знаюча усмішечка, яка говорила, що він знає, хто вона і скільки може коштувати. Він сплів пальці на потилиці, і його сорочка піднялася, оголюючи роздуте волохате черево.
— Скільки? — облизнувши губи, спитав він.
Енджі засунула руку в сумку й витягла посвідчення.
Чоловік аж упав зі стільця. Він метушливо зіп’явся на ноги й пробурмотів:
— Я просто…
— Я прийшла до Кена Возняка.
— О Боже. — Він намагався вирівняти стілець, і його голос дрижав. — Мені потрібна ця робота.
Енджі подумала, що вона йому потрібна, щоб стромляти бабусям, поки вони міцно сплять у своїх ліжках.
— Спокійно, Клітусе[38], я прийшла не для того, щоб забрати тебе в камеру.
— Я просто…
— Возняк, — повторила вона. — Де він?
Тремтячими руками чоловік щось набрав на клавіатурі комп’ютера.
— Далі по коридору і ліворуч. Палата триста десять. Господи, жіночко, пробачте мені. Я ще ніколи такого не робив.
— Ага, аякже. Я теж.
Цокаючи гострими шпильками, Енджі рушила коридором. Перед очима досі стояв хтивий вираз козла-адміністратора, яким він її нагородив, коли вона зайшла через парадний вхід. Той досвідчений вираз промовляв, що вона — лише дірка, яку він збирається трахнути. Коли вона дійшла до палати триста десять, почувалася так, наче її зріст зменшився до рівня колін.
— Можна? — спитала вона, стукаючи в двері.
Крізь гучний звук телевізора пробилося приємне буркотіння, яке вона сприйняла за запрошення увійти.
— Еен, — промовив Кен, побачивши її.
Кутик його рота піднявся, бо він спробував усміхнутися. Сидячи у візку, він схуд на шістдесят фунтів[39]. «Як він взагалі прокидається вранці, знаючи, що попереду в нього — таке життя й більше нічого?» — подумала Енджі.
— Ти мене пам’ятаєш? — спитала вона.
Він коротко засміявся — знаючим смішком, наче хотів сказати: «Як я міг забути?»
Енджі підтягнула стілець і сіла навпроти нього. Кен намагався взяти неслухняною рукою пульт дистанційного керування, що лежав у нього на колінах, щоб вимкнути звук телевізора. Будинки для літніх людей вона ненавиділа не менш, ніж лікарні. А цього дня довелося побувати в обох цих закладах. Хімічний сморід засобу для дезінфекції, білі простирадла і лампочки, що блимали, нагадали їй той перший раз, коли вона побачила свою матір після передозу. Дідра нерухомо лежала в ліжку, з відвислою нижньою щелепою, неначе їй було дивно, що вона в лікарні. Незворотна кома. Енджі була ще дитиною, але вже дивилася серіали «Головна лікарня» і «Дні нашого життя», тому точно знала, що це означає: крихітко, тобі гаплик.