Той вечір він ще провів в окружній тюрмі. Повз його камеру кожні півгодини походжали наглядачі, щоб пересвідчитися, що він не скручує собі зашморг із простирадла. Державна в’язниця «Коустел» була на узбережжі Атлантичного океану, за сімсот миль звідти в містечку, про яке Джон ніколи не чув. Правила щодо відвідин там були суворі. Він мав відсидіти цілий місяць, і лише після того його мати отримає дозвіл на побачення з ним. Їй сказали, що то період акліматизації, час для того, щоб ув’язнений призвичаївся до свого оточення і заслужив привілей мати побачення. Найдовше Джон не бачився з сім’єю, коли їздив із церквою на тиждень у Ґетлінбург, штат Теннессі.
Його розбудили на світанку: тюремний автобус мав виїхати раніше, щоб проскочити перед вранішніми заторами. Джон прочовгав у автозак зі скутими ногами й руками в наручниках спереду. Його зап’ястя були такі тендітні, що тюремникам довелося взяти менші наручники у жіночій тюрмі.
Він завжди був худий, мов жердина, а від стресу схуд ще більше. Поки тривав судовий процес, він втратив майже двадцять фунтів[24], і тепер ребра чітко проступали під мішкуватим оранжевим комбінезоном.
В автобусі вже сиділи інші ув’язнені. Коли всередину зайшов Джон, вони засвистіли й заулюкали. Він всміхнувся їм, бо подумав, що то якийсь ритуал посвячення.
— Будь сильним, — сказала йому мати. Слова з коджаківського лексикону крутих хлопців. — Не дай їм узяти над собою гору і нікому не довіряй, нікому.
Один з наглядачів стукнув кийком по ґратах, що відділяли місця водія й пасажира від ув’язнених. Він вказав Джону на сидіння одразу ж за водієм: «Сідай».
Кондиціонера в автозаку не було. Джонові ланцюги подзенькували всю дорогу по вибоїстому шляху аж до самої тюрми, як у Джейкоба Марлі[25]. Подумки він грав у ігри, в ті ігри, у які вони грали з Джойс, коли їздили сім’єю у Флориду. Скільки номерних знаків з інших міст він знайде? Скільки корів на одному боці дороги? Скільки на іншому?
На той час, коли вони виїхали за межі Саванни, його сечовий міхур був такий переповнений, що очі засльозилися від болю. Інтуїція підказувала йому, що в цій поїздці не буде зупинки на туалет, тому він і далі міцно стискав ноги, коли автобус заїхав у перші ворота в’язниці, далі у другі, потім у треті.
Коли довелося встати, сечовий міхур прорізав гострий біль, та Джон радів, що на ногах у нього кайдани, бо це давало йому змогу тримати ноги разом. Наглядач повів їх у перший корпус: Джон ішов спереду, ззаду на нього напирали решта ув’язнених. Один з них постійно бив Джона по п’ятах, і хлопець прискорював ходу, хоча сечовий міхур мало не криком кричав.
Їх усіх повели у відкритий туалет із рядом пісуарів. З кожного повільно зняли наручники, потім кайдани. Соромлячись, Джон чекав, коли хтось почне відливати перший. Він відчував на собі всі погляди, коли опустив руку до ширінки помаранчевого комбінезона. То була форма для дорослого чоловіка, тому матня в них розташовувалася десь на рівні Джонових колін. Спочатку через знервованість він ніяк не міг відлити, але зрештою сеча пішла тонкою цівкою.
— На делікатесну сосисочку схоже, — прокоментував чоловік, який стояв біля нього. Він дивився просто на Джонів пеніс. Коли Джон подивився йому в очі, чоловік посміхнувся, показуючи ряд кривих зубів. — У мене від самого вигляду слинка тече.
— Заткнися, — гаркнув наглядач. На його нашивці було написано «Еверет», кийка він тримав обома руками, наче намагався перехопити м’яч. — Усім зняти одяг і стати на чорну лінію.
Джон побуряковів. Через вік під час суду його тримали в окремій камері в окружній тюрмі. Обшук наглядачі проводили вже безліч разів, але щоб отак — ніколи. За все своє життя він ще жодного разу не стояв голий перед незнайомцями. Пальці не слухалися, коли він намагався розстебнути комбінезон, уникаючи дивитися вниз на інших, хоча, звісно, бічним зором він усе бачив. Вони були величезні — всі без винятку. Тіла в них були вже як у дорослих чоловіків, порослі волоссям у всіх належних місцях. А в Джона статева зрілість наступала поволі. Він голився раз на тиждень, та й то більше від бажання поголитися, ніж із необхідності. Поряд із цими велетнями він скидався на дівчинку. Маленьку налякану дівчинку.
Еверет зачитав правила, список дозволеного і забороненого. Поки він говорив, інший наглядач проходився за спинами у в’язнів, наказуючи кожному нахилитися й широко розсунути задній отвір для огляду. Ще один, у рукавичках, пхав пальці їм до ротів, щоб перевірити, чи нема там контрабанди або зброї. Третій узяв шланг і облив їх усіх з ніг до голови, а потім обсипав якимсь порошком, щоб поганяти вошей.