— Напевно, я маю тепер називати вас доктором Трентом? — сказала вона, не підводячи погляду від повідомлень.
Вілл знайшов собі заняття під час вимушеного вигнання у горах, знаючи наперед, що Аманда зрештою висмикне його з офісу в Епворті й поверне назад у поле свого контролю. Коледж дистанційного навчання у Флориді дав йому змогу навчатися у своєму власному темпі, і держава визнала ступінь з кримінології попри його непевне походження.
— Я намагався зробити так, щоб рівень моєї зарплатні не вписався у ваш бюджет.
І це була щира правда.
— Та ви що? — Вона витягла золоту авторучку й зробила помітку на одному з повідомлень.
Вілл зиркнув на свій шрам на руці в тому місці, куди Аманда вистрелила з пневматичного молотка.
— Гарна ручка, — сказав він.
Вона вигнула брову і відкинулася на спинку крісла. Майже ціла хвилина минула, поки вона спитала:
— А де це у Флориді місце з назвою Ту-Еґґ[30]?
Вілл поборов усмішку. Той коледж він обрав головне через його сміховинне розташування.
— Здається, біля мальовничої річки Вітлакучі, мем.
Було помітно, що вона не вірить жодному його слову.
— Ну звісно.
Вілл мовчав, як омар, яким захоплюються, в акваріумі.
Аманда накрила золоту ручку ковпачком і поклала її перпендикулярно до промокального паперу.
— Ви ж не записуєте цю розмову на плівку?
— Сьогодні ні, мем.
Що вже важко було Віллові читати друковані документи, але порівняно з його власним почерком друковані літери блякли: він нагадував нахилені вліво каракулі на стіні місцевого дитячого садочка. Аманда любила давати довгий список завдань, і єдиним способом запам’ятати його для Вілла було записати розмову на плівку, щоб потім розшифрувати її на комп’ютері. Два роки тому вона спіймала його на гарячому під час зустрічі. Аманда не любила, щоб її записували без її дозволу, і, звісно, вирішила, що Вілл робив це задля отримання власного зиску. Він би крізь землю провалився від сорому, якби розказав їй про свої труднощі з читанням, та навіть якби в нього й з’явилося таке бажання, Аманда заслала його на Північний полюс, перш ніж він встиг узути снігоступи.
— Гаразд, — сказала вона. — Розкажіть про свою справу.
Вілл коротко посвятив її у нечисленні деталі. Він переглянув три справи дівчат, які знайшов, сказав, що дві з них, на його думку, пов’язані. Розказав, що прочитав про Алішу Монро, вбиту проститутку, у денному звіті ДжБР, де коротко висвітлювалися злочини, вчинені на території штату. Дотримуючись протоколу, запитав у лейтенанта Теда Ґріра дозволу взяти участь у розслідуванні й був прикріплений до Майкла Ормвуда, головного слідчого у справі. Коли він дійшов до мертвої сусідки Ормвуда, Аманда його спинила.
— Язик було відкушено?
— Я точно не знаю, в який спосіб його видалили, — відповів Вілл. — Може, якби я знав, що ви сьогодні запізнитеся, то міг би присвятити цей час розмові з коронером і краще б підготувався до цього брифінгу.
— Докторе Тренте, не скигліть. Вам це не личить.
Її тон був м’яким, примирливим, але усмішка свідчила про те, що він отримав очко в її суддівському протоколі. Те, що він грав у цю гру, означало, що вона вже виграла.
Аманда вирішила повернутися до справи.
— У попередніх злочинах язики не забирали з місць злочинів?
— Ні, мем, — відповів Вілл. — У першої дівчини язик був не повністю відокремлений. Друга тримала його в руці, коли її знайшли, але було вже пізно щось із ним робити. Язик Монро лежав на сходах. Найпевніше, вона його виплюнула. А язика Синтії Баррет на місці злочину не знайшли.
— Будинок Барретів обшукали?
— Поліція округи Дікеб обшукала. Як я зрозумів, нічого незвичного не знайшли.