Тепер Рудка зникла, її пустили в каналізацію та забудували, маленька прудка річечка, у якій купатися неможливо, але можна було в очеретах наловити риби. Її смерть для мене стала несподіванкою. Здавалося, вона повинна була б вижити, як і ця оболонь, на яку наступають будівлі. Незабаром щезне й той видолинок після вирви, але я вже не хочу цього бачити, з моїх очей опадає знищений простір, укривається імлою. Бо в мене була щаслива збитошна пора, яку я згадую з солодкою тугою, коли ми бігали босими по дорогах, по травах і стерні, що цвиркала росою, і не знали, що таке кліщі. Ноги ледь не по коліна були запацькані коров’ячими пляцками. Ми були вічно замурзані, заталяпані, зі збитими колінами й ліктями, на яких запеклися струпи, але жоден струп не залишався без нашої увагими його здирали, не дочекавшись, коли відпаде сам, а коли розбивали палець на нозі до крові, чи п’ятку пробивав іржавий цвях, ми витягали його пальцями, промивали слиною, прикладали немиту розжовану бабку, замотували лопухами і повійкою та й бігли далі.
Кісточки на кулаках теж були вічно розбиті, бо ми мусили битися й розбивали їх об чужі зуби. Нігті ми обгризали, а не стригли. До перукарень не ходили, у хаті завше була напохваті машинка. Але коли до фризієрні вирушав дідусь, убравши свого старого анцуґа[10] з камізелькою і дзиґарком, ми радо його супроводжували, бо там, у фризієрні, можна було вдихати чудові припахи й слухати захоплюючі історії та плітки.
Ми жерли зелені ябка, зелений аґрест[11], зелені сливки, грушки, абрикоси, виноград і не мали срачки. Ми тріскали огірки й помідори просто з грядки, закушували немитими трускавками, підбирали з землі морву й уплітали з апетитом. Ми гризли макуху, вкрадену з воза, і крейду, жували смолу, розтоплену для асфальту, і живицю з вишень. Нас п’янили вихлипи з автобуса. Ми забігали ззаду і вдихали їх. Нам подобалися запахи бензини і взуттєвої пасти, ацетону і лаку. Ми лизькали приморожені шиби в хаті, у трамваї чи автобусі, лизали зимні мідні клямки й кульки на перилах. Ми пили щойно надоєне молоко просто з відра, поверх піни часом плавали стеблинки сіна чи соломи, але ми на це уваги не звертали. Нам робили ґоґолі-моголі з сирих яєць. Часом ми пили сирі яйка просто з-під курки. Ніхто не чув про сальмонелу.
Ми не мили рук, погладивши кицьку чи песика. Ми не мили писків, коли нас песики й котики облизували. Ми цілувалися з телятком і козенятком. Виціловували курчат, каченят і гусенят.
Ми мандрували лугами, мочарами й лісами, ласували заячою капустою, суницями, грициками, смоктали сік зі стебел, нектар з кульбаби, чебрецю та різних квіток, навіть не задумуючись, що всі ці ласощі могли обцюняти зайці, собаки й коти. Ми запихали стебла в мурашники, і коли їх мурашки покусали, облизували смачнющу мурашину кислоту.
Ми не любили яблук і черешень зі своїх садів, трускавки на чужих дачах смакували нам дужче за свої. Ми просто мусили закрадатися в сусідські сади, а то й навіть їхати на роверах в село й там драпатися на високі черешні. Інколи нас ловили й били кропивою. Ми крали колгоспну конюшину, сіно, буряки і капусту для кріликів. А бувало, що за ті свої наскоки діставали порцію солі в дупу. То колгоспний сторож стріляв зі своєї старої фузеї[12]. Потім доводилося відмочувати дупу в мидниці з теплою водою.