| Курс для абітурієнтів при педагогічному навчальному закладі, після війни припиняє навчання. |
| 1945–1946 |
Філософські студії в Інсбрукському університеті. |
| 1946 |
Семестр філософії та юриспруденції у Ґраці. |
| Публікація першого оповідання «Пором». Не виданими за життя залишились «Листи до Феліціана» — освідчення в коханні, написані прозою в стилі гімнів. |
| 1946–1950 |
Продовження філософських студій у Віденському університеті, додаткові спеціальності — германістика і психологія. У Відні Інґеборґ Бахман входить до кола молодих літераторів, яких згуртовує відомий фейлетоніст Ганс Вайґель. Вони зустрічаються у кав’ярні «Раймунд». Ганс Вайґель підтримує молоду авторку. Робота над неопублікованим романом «Безіменне місто», задум якого з’явився під впливом творчості Кафки. |
| 1948–1949 |
У віденському часописі «Лінкей. Поезія. Мистецтво. Критика» виходять друком перші вірші. |
| 1949 |
Практика у психіатричній клініці Штайнгоф, неподалік Відня. |
| 1950 |
Завершує роботу над дисертацією «Критична рецепція екзистенційної філософії Мартіна Гайдеґґера». Захист дисертації відбувся 25-го березня. Згодом Бахман іронічно зауважить, що мала мету написати дослідження не про Гайдеґґера, а проти нього: «Тоді я думала (…), що скину цього чоловіка із п’єдесталу!» Однак «зробити це мені не вдалося». Після захисту дисертації активно займається філософією мови Людвіґа Віттґенштайна, яка має великий вплив на її літературну творчість. Перша зустріч з Паулем Целаном, знайомство з яким залишить глибокий слід у її душі. Інтелектуальний вимір кохання до Пауля Целана стає визначальним для формування Інґеборґ Бахман як особистості та поетеси. Приватна сфера цих стосунків залишається відкритою для спекуляцій, однак діалог кохання між обома поетами простежується в їхніх літературних текстах впродовж усього життя. |
| 1950–1951 |
Подорожі до Парижу та Лондона. Повернення до Відня, робота в секретаріаті американської окупаційної влади. З осені — сценарист, згодом редактор австрійського радіо «Рот-Вайс-Рот». |
| 1952 |
Перша трансляція радіоп’єси «Торгівля снами» (радіостанція «Рот-Вайс-Рот», Відень). |
| У річнику «Голоси сучасності» з’являється цикл віршів «Від’їзд», у часописі «Слово і правда» — низка рецензій на романи Гайнріха Бьолля, Теа Штернгайма, Альфреда Момберта й Хосе Орабуени. Центральна подія року — перебування та виступ із читанням віршів на Десятій конференції «Групи 47», яка відбулася у травні в Нієндорфі на Балтійському морі. Інґеборґ Бахман сприяє запрошенню на цей форум Пауля Целана, поезії якого, серед них і «Фугу смерті», літературна критика повоєнної Німеччини не сприйняла. Вірші поетеси, натомість, мають на конференції великий успіх. |
| У вересні — перша подорож до Італії. |
| 1953 |
Припинення роботи на радіо «Рот-Вайс-Рот». |
| Поява збірки віршів «Відтермінований час». |
| На Дванадцятій конференції «Групи 47» у травні в Майнці Інґеборґ Бахман отримує премію «Групи 47». |
| З кінця літа живе як «вільна письменниця» в Італії, на острові Іскіа, у Неаполі та в Римі. Дружба та співпраця з композитором Гансом Вернером Генце. Музика стає для Інґеборґ Бахман предметом рефлексій впродовж усієї літературної творчості — як тема і як композиційний принцип; у своїх творах письменниця часто звертається до музичної термінології. |
| 1953–1957 |
Популярність Інґеборґ Бахман активно зростає. Цьому сприяє публікація в німецькому часописі «Шпіґель» статті та портрета поетеси на титульній сторінці цього видання (серпень 1954). Вони зумовлюють народження «міфу про Бахман»: у багатьох публікаціях фахівці з літератури заперечують «чуттєвість» поетеси, переносячи водночас акцент на її «інтелект, вишколений філософією». Лірику Інґеборґ Бахман зараховують до європейського літературного модерну, вона стає символом відродження німецької поезії.
|