Увечері я кажу Іванові: діти на тебе зовсім не схожі, Бела, здається, трохи, якби не темно-каштанова, розкуйовджена шевелюра та світлі очі, був би більше подібний! Іван здогадався, напевно, що я зніяковіла перед дітьми, він сміється і каже: Було тобі так недобре? Але ти поводилась правильно, ні, на мене вони не схожі, але і не терплять, щоб до них хтось чіплявся, щось починав випитувати, просто так, як це прийнято, вони відразу пронюхають, чим справа пахне! Я відразу роблю пропозицію: Якщо у неділю ви йдете в кіно, то може б і я, якщо вам не стане це на заваді, пішла з вами, я охоче знову пішла б у кіно, в Аполло йде зараз фільм ПУСТЕЛЯ ЖИВЕ. Іван каже: Його ми вже бачили, минулого тижня. Для мене не зрозуміло поки що, чи візьме Іван із собою мене іншим разом, чи відповідь ця щодо фільму була лиш відмовкою, чи побачу дітей цих я ще раз, а чи Іван хоче, щоб його обидва світи, а може, він має їх навіть і більше, назавжди лишились роз’єднані. Починаємо партію в шахи, розмовляти при цьому не треба, ця партія буде довготривала й церемонійна, з перервами, нам не вдається зрушити з місця, Іван атакує, я боронюся. Атака Івана зависає в повітрі, це найдовша й наймовчазніша партія, яку ми коли-небудь грали, Іван не допомагає мені ані разу, сьогодні ми не дограємо партії. Віскі Іван випив більше, ніж завше, він підіймається втомлено, вивергає свої звичні прокльони, туди-сюди ходить і п’є навстоячки знову, йому більше не хочеться грати, цей день був тяжким, не було мата, але й до пата ми не дійшли. Іван хоче відразу іти додому і спати, я ж бо грала настільки складно, що його це стомило до краю, хоча і його гра була цілковито бездарною. На добраніч!
Маліна повернувся додому, мене застав він ще у вітальні, шахівниця стоїть, як стояла, віднести склянки до кухні я ще не встигла. Маліна, який не може знати, де я сиділа, бо погойдуюсь в кріслі-гойдалці в кутку під торшером з книгою RED STAR OVER CHINA[200], схиляється понад дошкою, тихенько присвистує й каже: Ти програла б катастрофічно! Вибач, що значить «катастрофічно», а може, і взагалі б не програла. Однак Маліна розмірковує й вираховує хід за ходом. Звідки він може знати, що я грала чорними, бо саме чорні, за його підрахунками, мали б в кінці програти. Маліна бере мою склянку віскі. Як може він знати, що то моя склянка, а не Іванова, яку він теж лишив напівнедопитою, та Маліна ніколи не п’є зі склянки Івана, він не торкається ні до чого, чим перед тим користувався Іван, до чого він доторкався, до тарілки з оливками чи солоним мигдалем. Свою сигарету він гасить у моїй попільничці, а не в тій, яка сьогодні увечері була в Івана. Я не можу цього пояснити.