Чи повинна я вічно? чи має так бути вічно? чи треба чекати усе життя?
Ми домовилися про зустріч на Тухлаубені[208], в італійському кафе для морозива. Щоб діти не мали підозри, Іван каже: Привіт! Як в тебе справи? Перед дітьми я теж удаю, ніби не бачила Івана вже кілька тижнів. У нас небагато часу, Іван, не питаючи, замовляє чотири порції, змішані з різних сортів, бо Бела має іти на злощасний урок фізкультури, який, як каже Іван, щоразу стає проблемою для його матері, дуже часто і для Івана, та навіть і для самого Бели, гімнастики він не любить. Іван критикує наші школи та їхні навчальні програми, особливо ті навісні уроки гімнастики, які проводять завжди деінде, і завжди пополудні. Та невже тут собі уявляють, ніби кожен має в своїм розпорядженні по кілька машин та ще й пару няньок!
А поза тим, я ніколи не чула, щоб Іван щось казав про порядки у Відні, він не порівнює, не розповідає нічого, він вважає, здається, що протиставлення Тут і Там — необережне й безплідне. Лиш сьогодні він перестав володіти собою через отой урок фізкультури, він сказав «у вас», і це власне мені, так, ніби той урок фізкультури — втілення світу, до якого сама я належу, і який має бути відхилений, а може я вигадую це зі страху, який в мені все зростає, я ж не знаю, як там, в Угорщині, виглядають уроки з гімнастики. Іван заплатив, ми йдемо з дітьми на вулицю до машини, на прощання Андраш махає мені рукою, однак саме Бела питає: Хіба вона з нами не йде? А чому не може вона поїхати з нами? Потім зникли вони усі втрьох на Тухлаубен, звернули за ріг у напрямку Гогер Маркт[209], їх закрила якась дипломатична машина. Я все дивлюся й дивлюся, хоча від них немає вже й сліду, повільно іду до Ґрабена через Петерспляц[210], в іншому напрямку, я мала купити панчохи, могла б купити собі пуловер, саме сьогодні я мала б купити собі щось гарне, бо вони зникли, Іван, звичайно, не міг при дітях сказати, чи подзвонить мені.
Я чую, як Бела каже: Нехай вона їде з нами!
На Ґрабені я купила собі нову сукню, довгу домашню сукню для пообідніх годин, для кількох вечорів особливих удома, я знаю, для кого, вона мені до вподоби, бо довга й м’яка, і пояснює, чому так часто я залишаюся вдома, так, як сьогодні. Не хочу, однак, щоб Іван був тут, коли я її примірятиму, а тим паче Маліна, я можу часто дивитися в дзеркало лиш тоді, коли Маліни тут немає, перед великим дзеркалом у коридорі я повинна багато разів обернутись — на край світу, на дно океану, у вись небесну, далеко-далеко у казку, відійду від чоловіків. Цілу годину я можу жити поза часом і простором, у глибокому умиротворенні, перенесена до легенди, єдину реальність якої витворює запах мила, легке пощипування від лосьйону, шелест білизни, занурення пензликів в баночки, зосереджене ведення лінії контурним олівцем. Постає композиція, треба створити жінку для хатньої сукні. У повному таїнстві знову твориться те, чому призначено бути жінкою, буде це щось первовічне, з аурою, якої не мав ще ніхто. Треба двадцять разів розчесати волосся щіткою, стопи натерти кремом, полакувати на ногах нігті, поголити волосся на литках й під пахвами, раз за разом вмикається душ, у ванній кімнаті клубочиться хмара пудри для тіла, треба знову і знову дивитися в дзеркало — там неділя, треба у дзеркала на стіні запитати, це вже, напевно, неділя[211].
Прийде час, і всі жінки матимуть золоті очі, носитимуть золоті туфлі та золоті сукні, і чесала вона своє золоте волосся[212], вона рвала його, ні! її золоте волосся розвівалось на вітрі[213], коли верхи на вороному піднімалася вздовж Дунаю і досягнула Реції…
Настане день, коли жінки матимуть золотаво-руді очі, золотаво-руді коси, і поезія їхньої статі буде відтворена знову[214]…
209
Гогер Маркт — Площа в першому районі Відня, старовинна назва — «Високий ринок». Тут є відомий годинник із дванадцяти фігур, які символізують видатних осіб з історії Відня. Опівдні вони рухаються під звуки музики по колу.
211
…треба знову і знову дивитися в дзеркало — там неділя, треба у дзеркала на стіні запитати, це вже, напевно, неділя. — Алюзія до поезії Пауля Целана «Корона» (із книги «Мак і пам’ять»).
212
…і чесала вона своє золоте волосся… — Парафраза з вірша Гайнріха Гайне «Лорелея», а також ремінісценція до вірша Пауля Целана «Вона чеше косу свою…» (із книги «Мак і пам’ять»). «Твоя золотиста коса Маргарито» — одна з центральних метафор вірша Пауля Целана «Фуга смерті» (із книги «Мак і пам’ять»).
213
…її золоте волосся розвівалось на вітрі… — Поетична формула з вірша Пауля Целана «Мандрівка» (із книги «Мак і пам’ять») та вірша Інґеборґ Бахман «Відкладений час» (зі збірки «Відкладений час»).
214
…коли жінки матимуть золотаво-руді очі, золотаво-руді коси, і поезія їхньої статі буде відтворена знову… — Ремінісценції з поезій Пауля Целана «Твоє волосся над морем», «Очі» та «Цинерарія» (із книги «Мак і пам’ять»), а також відлуння колористики живопису ренесансної Венеції та полотен австрійського художника доби Fin de siécle Ґустава Клімта (1862–1918).