Алло, послухай, це я, дуже вдячна
Я зміг би бути лише о шостій на Вестбан
Я прошу тебе, прийди, благаю, вийди скоріше
Ти ж знаєш, що я не можу, я міг би лише
Прошу, облиш це, я якось дам собі раду
Ні, прошу тебе, що сталося, у тебе голос такий
Абсолютно нічого, облиш, я ж прошу тебе
Не ускладнюй це так, візьми просто таксі
Отож, сьогодні увечері ми побачимось, отож, ти будеш
Так, я буду сьогодні увечері, ми неодмінно побачимось
Я забула, що у Маліни — чергування, і беру таксі. Кому ще сьогодні захочеться оглядати знову той проклятий автомобіль, у якому в Сараєво був убитий ерцгерцог Франц Фердинанд[267], і той забризканий кров’ю мундир? Я мушу ще раз заглянути до книжок Маліни: легкова машина марки Ґреф і Штіфт, реєстраційний номер А III — 118, кузов: подвійний фаетон, 4 циліндри, поршень — 115 мм, хід поршня — 140 мм, 28/32 кінських 1 сили, мотор — номер 287. Задня стінка пошкоджена уламками бомби під час першого замаху, на правому боці машини видно простріл від кулі, яка спричинила смерть герцогині, ліворуч від вітрової шиби установлено штандарт ерцгерцога, який перебував там 28 червня 1914 року…
З каталогом Музею війська я обходжу кімнати, квартира виглядає так, ніби місяцями у ній ніхто не живе, бо коли Маліна залишається вдома сам, там завжди панує порядок. Якщо Ліна буває часто зранку сама, то все, що засвідчує мою присутність, зникає в шухлядах та шафах, не осідає порох, лише через мене за кілька годин знову з’являється порох і бруд, книжки розкидані будь-як довкола, безладно лежать записки. Однак поки що нічого ще не розкидано. Перед від’їздом додому я залишила Анні конверт для пошти, яка могла б надійти до Санкт-Вольфґанґу, це буде всього лиш листівка, виходить, жодної несподіванки, але я все-таки маю мати її, щоб покласти тут до шухляди, поряд з листами й листівками із Парижу та Мюнхену, поверх листа з Відня, відправленого до Санкт-Вольфґанґу. Мені бракує лише Мондзее. Сідаю до телефону, курю й чекаю, набираю номер Івана, нехай там дзвонить у нього, не один ще день він не зможе мені відповісти, а я зможу цілими днями ходити вимерлим, розпеченим Віднем, або сидіти тут без жодного діла й бути відсутньою духом, мій дух — відсутній, що це таке — відсутність духу? Де ж може бути дух, коли він відсутній? Коли дух відсутній ззовні та всередині, дух скрізь тут відсутній, я можу сісти, де хочу, можу торкатися меблів, могла б радіти, бо я втекла й знову живу у відсутності. Я повернулася до свого рідного краю, який теж відсутній, до своєї країни Великого Серця, де зможу я віднайти притулок.
Напевно, телефонує Маліна, однак ні, це — Іван.
Навіщо ти повернулась, я пробував там
Довелося мені несподівано, це було терміново, я саме
Сталося щось? Ми якраз, так, вони шлють вітання
Мала теж розкішну погоду, було дуже
Ти завжди щось знайдеш, однак, якщо вже так необхідно
Шкода, звичайно, однак, на жаль, я повинна
Я маю закінчувати, ми саме мусимо
Чи послав ти мені листівку, якщо ні, тоді, може
Я напишу тобі, на Унґарґассе, так, безумовно
Це вже не має значення, якщо зможеш, тоді
Звичайно що зможу, вважай на себе, не роби мені жодних
Ні, звичайно, що ні, тепер я маю закінчити!
Маліна зайшов до кімнати. Він тримає мене. Я теж знову можу за нього триматись. Чіпляюсь за нього, чіпляюся все міцніше. Я мало не збожеволіла там, ні, не тільки на озері, у телефонній кабіні, я мало не збожеволіла! Маліна тримає мене, аж поки не заспокоюсь, я заспокоїлась, і він питає: Що ти читаєш? Я кажу: Мене це цікавить, це починає мене цікавити. Маліна каже: Ти ж сама в це не віриш! Я кажу: Ти все ще не віриш мені, і маєш рацію, але ж певного дня я могла б розпочати тобою цікавитись, усім, що ти робиш, про що мислиш і що почуваєш! Маліна усміхається багатозначно: Ти ж сама в це не віриш.
Розпочинається найдовше літо. Усі вулиці спорожніли. У глибокому оп’янінні я можу йти крізь оцю пустелю, великі портали на Альбрехтсрампе та на Йозефсплатц[268] вже зачинені, я не можу згадати, що я шукала тут, картини, аркуші, а чи книжки? Без будь-якої мети ходжу містом, бо при ходьбі відчуваєш найбільше; відчуваю усе найвиразніше, мов потрясіння, на Райхсбрюкке, над Дунайським Каналом, в який колись кинула перстень. Я вже заручена, отож справа йде до вінчання. Не буду більше чекати листівок з-над Мондзее, я наберусь терпіння, якщо залишусь з Іваном поєднана, то більше не зможу позбутись цього, бо сталося це, всупереч здоровому глузду, лише з моїм тілом, яке, розіп’яте, безупинно, тихо, болюче все ще до нього лине. Це триватиме все життя. У Пратері парковий сторож послужливо каже мені: Вам не варто тут довго бути, вночі тут багато голоти, ліпше ідіть додому!
267
…автомобіль, у якому в Сараєво був убитий ерцгерцог Франц Фердинанд… — Йдеться про атентат у Сараєво (див. прим. до с. 78 [у електронній версії — прим. 185. — Прим. верстальника]). Після невдалої спроби замаху, коли терористи кинули бомбу, спадкоємця та його дружину застрелив молодий боснійський серб.
268
…великі портали на Альбрехтсрампе та на Йозефсплатц вже зачинені… — Альбрехтсрампе, Йозефсплатц — тут йдеться про вхід до музею графіки «Альбертіна» та до парадної зали Національної бібліотеки у центральній частині Відня (див. прим. до с. 13 [у електронній версії — прим. 24. — Прим. верстальника]).