Выбрать главу

Я мушу це розповісти. Розповідатиму. Нічого вже не завадить моєму споминові.

Так, каже Маліна без здивування. Іду до вітальні, а він далі, до кінця коридору, бо його кімната — остання.

Я мушу і буду, промовляю до себе вголос, бо якщо Маліна не питає і не хоче більше нічого знати, отже, так має бути. Можу бути спокійна.

Якщо, однак, спомин мій мав би осягнути тільки звичайні спогади, те, що відійшло у минуле, стало прожитим, відкинутим, то мені ще далеко, дуже далеко до потаємного спомину, якому вже більше нічого не зможе завадити.

Та й що могло б мені перешкодити, якщо, скажімо, мова йтиме про місто, в якому я народилася, без конечності розуміння того, чому саме там, а не деінде, однак чи маю я це пригадувати? Туристичне агентство дає лише основну інформацію, але те, те інше не входить у його компетентність. Я теж не завжди компетентна, хоч мала дізнатися ще в тамтешній школі, де поєдналися «чоловіча відвага й жіноча вірність»[34], та де, як мовиться в нашому гімні, виблискує «крижане верхогір’я Ґлокнера[35]». Найвизначніший син нашого міста, Томас Кошат[36], присутність якого засвідчує вулиця Томаса Кошата, написав музику до відомої пісні: «Забутий, забутий, забутий я тут»; у школі імені Бісмарка я мусила ще раз вчити таблицю множення, яку перед тим вже знала; на заняття з релігії я ходила до школи бенедиктинів, хоча потім і не була конфірмована; завжди пополудні, разом із дівчинкою з іншого класу, бо решта, католики, мали заняття з релігії зранку, і тому в цей час я завжди була вільна; молодий вікарій, ходили чутки, нібито мав прострілену голову, старий декан був суворим, вусатим та вважав запитання за вияв ознак інфантильності. Брама гімназії урсулінок зачинена вже на ключ, я намагалась даремно ще раз до неї ввійти. Може, я й не отримала в кафе Музіль шматка торта після вступного іспиту, хоча дуже хотіла отримати, і бачу себе, як їм його малою виделкою. Може, отримала я той торт на кілька років пізніше. На початку алеї вздовж берега Вьортерзеє[37], недалеко від пристані для пароплавів, мене вперше поцілував чоловік, проте я не бачу більше обличчя, яке схиляється наді мною, та й ім’я того незнайомця зникло вже в мулі озера, я пам'ятаю лиш щось про продуктові картки, які віддала чужинцеві, проте він більше не повернувся наступного дня на пристань, бо його запросила найвродливіша в місті жінка, яка у великому капелюсі походжала по Вінерґассе[38] й насправді звалася Ванда; одного разу я йшла за нею аж до Вааґплац[39], не маючи ні капелюха, ані парфумів, тим паче тієї ходи, яка притаманна тридцятип’ятилітній жінці. Незнайомий, можливо, був утікач, або ж хотів поміняти картки на сигарети, щоб курити їх з тією високою жінкою надзвичайної вроди, однак тоді, як це справді сталося, мені було дев’ятнадцять, а не всього лиш шість, коли на плечах я носила ранець. Зйомка крупного плану зберегла невеликий місток через Ґлан[40], однак не берег озера ввечері, а лиш залитий полуденним сонцем міст та двох малих хлопців на ньому, що теж мали ранці на плечах, а старший від мене щонайменше на років зо два, гукав: Гей, там, іди-но сюди, я щось тобі дам! Ті слова я не можу забути, як і обличчя хлопця, цей важливий для мене перший окрик, мою першу непогамовну радість; я зупиняюся, далі — вагання та перший крок по тому мосту назустріч до іншого, і відразу ж — ляпас твердої руки по обличчю: На тобі, ось ти і маєш! То був перший удар в обличчя, і я усвідомила вперше, наскільки глибоке вдоволення може відчути інший, той, хто б’є. Перше пізнання болю. Стискаючи руки на ременях ранця, без плачу, розміреним кроком той, ким колись була я, дріботів зі школи дорогою в напрямку дому, не рахуючи більше штахети паркану вздовж вулиці, той, хто вперше зіткнувся з людьми, часом все-таки знаєш, коли це все почалося, як і де, і якими сльозами слід було б плакати.

вернуться

34

…«чоловіча відвага й жіноча вірність»… — цитата з 4-ї строфи каринтійського гімну.

вернуться

35

…верхогір’я Ґлокнера… — Ґлокнер, Великий Ґлокнер — найвища гора Австрії (3797 м), лежить на межі федеральних земель Каринтії і Тиролю. Його характерну піраміду утворюють дві вершини.

вернуться

36

Томас Кошат — Кошат, Томас (1845–1914) — австрійський композитор, співак та поет.

вернуться

37

Вьортерзее — найбільше озеро Каринтії, на півночі межує з густим лісом. Тепла вода приваблює численних відвідувачів: на берегах озера розмістилося багато курортів.

вернуться

38

Вінерґассе — «Віденська вулиця» в Клаґенфурті.

вернуться

39

Вааґплац — площа в Клаґенфурті.

вернуться

40

Ґлан — невелика річка на північному сході Клаґенфурту.