Розпочався новий мор зимовий, його демонстрація відбуватиметься в найважливіших будинках морів. Мій Батько — головний модельєр у місті. Я вагаюсь, однак маю демонструвати моделі для наречених. Цього року й так лише білі, дуже мало чорних убивств, білі — в льодовім палаці, при морозі п’ятдесят градусів, там на живо беруть шлюб перед публікою та для публіки, у льодових серпанках і з льодовими квітами. Наречені мають бути оголені. Льодовий палац стоїть на місці, де колись було товариство ковзанярів, улітку тут відбуваються змагання борців на рингу, але мій Батько винайняв усю площу, я маю взяти шлюб з молодим Бардо, замовлено також оркестр, який теж боїться смертельно грати на цьому морозі, але Батько дає розпорядження застрахувати вдів. Поки що всі вони є дружинами музикантів.
Мій Батько повернувся з Росії[306], що йому явно зашкодило. Не оглядав Ермітажу, а вивчав лиш тортури, із собою привіз він царицю Меланію. Я маю вийти з Бардо на лід, у граційному, мистецьки оформленому павільйоні з льоду, під оплески всього Відня та всього світу, бо видовище це транслюється за допомогою сателітів, це має статися того дня, коли американці чи росіяни, або навіть усі разом полетять на місяць. Моєму Батькові залежить лише на тому, щоб віденське ревю на льоду заставило цілий світ забути про місяць та світові держави. Він мчить у повозі, підбитому хутром, через перший та третій район, щоб усі ще раз могли з захопленням подивитись на нього у парі з молодою царицею, ще до того, як розпочнеться великий спектакль.
Спочатку по ґучномовцях увага усіх присутніх звертається на фантазійні деталі палацу із льоду, на вікна, в яких замість шиб — найтонші льодові пластини, прозорі, мов найдорожче скло. Палац освітлюють сотні льодяних канделябрів, а убрання його гідне подиву: дивани, табурети, буфети з найтоншими, крихкими сервізами, склянками й чайним посудом, усе зроблене з льоду й розмальоване яскравими барвами, як порцеляна з Ауґартену[307]. У каміні лежать льодяні поліна, зверху политі нафтою, видається, ніби вони горять, а на велике ложе із балдахіном можна поглянути крізь мережані завіси із льоду. Цариця, яка називає мого Батька своїм «ведмедем», дражнить його, вона говорить, що жити в такому палаці — це насолода, однак спати, напевно, буде занадто холодно. Батько нахиляється близько до мене й каже дещо фривольним тоном: Я переконаний, що ти не замерзнеш, коли розділиш сьогодні це ложе зі своїм паном Бардо, він має дбати, щоб пломінь кохання між вами сьогодні не гас! Я кидаюсь Батькові в ноги, я не прошу за своє життя, лише милосердя для молодого Бардо, якого я майже не знаю, який майже не знає мене, він звів свій знетямлений погляд на мене, на межі замерзання втрачає розум. Не розумію, чому й Бардо має бути принесений в жертву на цій всенародній забаві. Цариці Батько роз’яснює, що й мій співучасник повинен повністю роздягнутись, після чого нас мають так довго поливати водою з Неви та Дунаю, аж поки не перетворимося на статуї з льоду. Але ж це жахливо, мій Великий Ведмедю, відповідає з афектом Меланія, ти напевно накажеш спочатку вбити цих двох нещасних. Ні, моя Маленька Ведмедице, відповідає мій Батько, бо в противному разі вони втратять природність рухів, які конче потрібні з огляду на закони краси, я накажу, щоб їх поливали живцем, а то як же я зміг би потішитись їхнім смертельним страхом! Ти жорстокий, каже Меланія, але Батько їй обіцяє екстаз, він знає, наскільки близькі між собою жорстокість і любострасність. Якщо загорнений в хутро, то споглядаєш це легко й з приємністю, обіцяє він їй у надії, що Меланія з часом перевершить усіх жінок і в жорстокості. Люди з вулиці та віденське товариство в захопленні торжествують: Таке не щодня побачиш!
306
Мій Батько повернувся з Росії… — Епізод відтворює хроніку про садистичні втіхи при Петербурзькому дворі цариці Анни Іванівни (1693–1740). Взимку 1739 року вона нібито влаштувала «крижане весілля» 40-річного князя з дівчиною із народу.
307
…порцеляна з Ауґартену — порцеляновий посуд з однієї з найстаріших мануфактур в Європі, заснованої 1718 р. в Росау у Відні. У добу рококо, класицизму та бідермайєра витворився власний стиль. Особливо відомий декор, який винайшов Й. Лайтнер 1791 р. — блакитний розпис, названий на честь художника «лайтнерівська блакить». У наш час популярними є фігурки тварин, декоративні предмети та сервізи.